Сергій Притула, волонтер, громадський діяч і батько чотирьох, ніколи не приховував, як сильно родина тримає його на землі. Четверо дітей від двох шлюбів — це не просто цифра в біографії, а живий пульс його днів, повних сирен, зборів на дрони і теплих вечорів удома. Старший син Дмитро, дві доньки Соломія та Стефанія, найменший Марко — кожен з них несе в собі частинку батькової енергії, патріотизму і тієї щирої ніжності, яку Притула рідко показує на камеру, але завжди відчуває всім серцем.

Дмитро народився 2008 року в першому шлюбі з Юлією Андрійчук. Тоді Сергій тільки починав телевізійну кар’єру, і батьківство стало для нього справжнім випробуванням на міцність. Розлучення 2013-го пройшло без скандалів — колишні подружжя зберегли повагу і спільну турботу про сина. Сьогодні Дмитро вже дорослий хлопець, студент першого курсу Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Він допомагає батькові з волонтерськими справами, цікавиться дронами і технікою, а Притула пишається, як син росте самостійним і свідомим.

У другому шлюбі з Катериною Сопельник, що почався 2015 року, з’явилися три молодші діти. Соломія — енергійна первістка 2017 року, Стефанія — спокійна красуня 2021-го і Марко — маленький воїн, який народився 1 серпня 2025 року. Катерина стала тією опорою, яка навчила Сергія знаходити баланс між мільйонними зборами для ЗСУ і сімейними вечорами. Родина живе повним життям: прогулянки парками, спільні обіди, сміх і розмови, де війна пояснюється дітям не страхом, а силою і необхідністю захищати своє.

Дмитро Притула — старший син, що росте в тіні великої відповідальності

Дмитро з’явився на світ, коли батько ще тільки шукав себе в медіа. Сергій зізнається, що з первістком був суворішим — іноді навіть вдавався до фізичних покарань, чого тепер глибоко шкодує. «Говоріть з дітьми!» — повторює він тепер як мантру. З Дмитром усе змінилося. Хлопець виріс у люблячій атмосфері, попри розлучення батьків. Він живе переважно з мамою на заході України, але часто буває в Києві, відвідує батька, грає роль старшого брата для сестричок і братика.

2025 рік став для Дмитра перехідним — випускний у київській школі, вступ до КПІ. Притула відкрито розповідав, як син уже зареєстрований у ТЦК, але пріоритет — освіта. Батько не тисне, а підтримує: показує, як працює фонд, залучає до простих волонтерських завдань. Дмитро вже вміє збирати дрони і розуміє, чому тато не спить ночами. Ця близькість між поколіннями вражає — син не просто спостерігає, а стає частиною батьківської місії.

У спільних прогулянках Дмитро виглядає дорослим і впевненим. Він носить самокати сестричок, допомагає на майданчику, жартує з батьком. Притула часто повторює, що пишається хлопцем і не хоче, щоб той відчував тиск публічності. Дмитро — приклад того, як blended family може бути теплою і справжньою, коли колишні подружжя ставлять дитину на перше місце.

Соломія та Стефанія — сонячні доньки, що наповнюють дім музикою і сміхом

Соломія народилася 27 липня 2017 року і відразу перевернула світ тата догори дном. Енергійна, допитлива, з яскравою посмішкою — вона грає на кількох інструментах, займається фехтуванням, верховою їздою, шахами і має оранжевий пояс з дзюдо. Нещодавно дівчинка вступила до Пласту — української скаутської організації, і Сергій не приховує гордості. Прогулянки з нею, спільні пригоди в парку чи на природі стають для нього перезарядкою після важких днів.

Стефанія з’явилася 25 травня 2021 року. Ім’я для неї запропонувала старша сестра Соломія — і батьки одразу погодилися. Чотирирічна (станом на 2026) Стефанія — справжня терапія для тата. Спокійніша, але така ж чарівна, вона любить малювати, гратися з братиком і просто обіймати батьків. Доньки іноді допомагають у волонтерських справах — малюють листівки для воїнів, збирають кошти разом з батьком. Війна навчила їх, що Україна — це не просто карта, а рідний дім, який треба захищати.

Притула виховує доньок м’якше, ніж колись сина, але чесно визнає: іноді зривається і підвищує голос. Тоді завжди шукає компроміс і пояснює. Катерина допомагає знаходити баланс — вона та, хто тримає сімейний ритм, коли Сергій у роз’їздах чи на зборах. Родинні фото, де тато з доньками на роликах чи в парку, передають ту щиру радість, яку не купиш за жодні рейтинги.

Марко Притула — наймолодший воїн, що відновив баланс у великій родині

1 серпня 2025 року в родині з’явився четвертий малюк — син Марко. Народження відбулося в день жалоби після чергового обстрілу Києва, але для Притули це ставало символом життя, яке перемагає. Вагітність тримали в таємниці, а Сергій поділився першим фото з ніжними словами: маленький чоловік уже головний у домі, з характером і голосним плачем від щастя. Марко відновив баланс — два сини і дві доньки, і батьки жартують, що «місія виконана».

Наймолодший росте в атмосфері постійної любові. Катерина зізнається, що дивиться на сина і не вірить своєму щастю. Марко ще немовля, але вже відчувається його сила — той самий «войовничий» характер, який батько згадує з теплотою. Родина намагається захистити найменшого від зайвої уваги, але Сергій ділиться моментами, які торкають за серце: перші посмішки, обійми з сестричками, спокійні ночі, коли весь дім засинає під одну колискову.

Народження Марка стало нагадуванням, що життя продовжується навіть під сиренами. Притула часто повторює, що діти — це мотивація не здаватися. Малюк ще не розуміє війни, але вже росте в домі, де говорять про Україну з гордістю і надією.

Як Сергій Притула виховує дітей у часи війни: філософія діалогу і патріотизму

Батьківство для Притули — це не ідеальна картинка в інстаграмі. Це щоденна робота над собою. З першим сином він вчився на помилках, а з молодшими намагається будувати все на розмовах. «Говоріть з дітьми, хваліть їх, кажіть «молодець»», — радить він іншим батькам. Війна внесла свої корективи: дітям пояснюють, хто такий ворог, але без страху — через жартівливі скоромовки і чесні розмови. «Лі-лі-лі – кляті москалі» звучить у їхньому домі не як ненависть, а як захист свого.

Притула рідко дає універсальні поради, бо знає: кожна родина унікальна. Але його приклад вражає. Він намагається проводити вихідні з дітьми, читати книжки, гуляти. Катерина стає тією тихою силою, яка допомагає тримати рівновагу. Діти бачать, як тато працює для ЗСУ, і самі хочуть долучатися — малюнки, маленькі збори, щирі питання про майбутнє.

У великій родині панує справжній гамір: старший брат навчає молодших, сестрички змагаються в креативності, а найменший додає ніжності. Притула пишається, що діти ростуть свідомими українцями. Вони знають, чому тато не може завжди бути поруч, і пишаються ним. Це та сила, яка робить родину непереможною.

Цікаві факти про дітей Сергія Притули

Соломія не просто активна — вона вже має оранжевий пояс з дзюдо, грає на ударних і фортепіано, займається фехтуванням і верховою їздою, а нещодавно вступила до Пласту. Притула називає її «перевертачкою світу» і радіє, коли бачить, як донька допомагає збирати кошти для армії.

Дмитро вже на першому курсі КПІ і вміє збирати дрони. Батько залучає його до роботи фонду, але наголошує: головне — освіта і щастя, а не обов’язкова служба.

Стефанія вибрала ім’я для себе сама — через старшу сестру. Тепер вона — маленька «терапевтка» тата, яка знімає стрес одним обіймом.

Марко народився 1 серпня 2025 року в день жалоби, але став символом життя. Сергій опублікував пост, де від імені сина говорив про те, що українці народжуються попри все.

Вся родина тримає баланс: два сини і дві доньки. Притула жартує, що тепер у домі ідеальна рівновага — і це найкраща нагорода за всі випробування.

Родинне життя Сергія Притули — це не казка, а реальна історія про любов, яка витримує сирени, розлуки і щоденну боротьбу. Кожен день він намагається бути не тільки волонтером і політиком, а насамперед татом. Діти ростуть сильними, свідомими і щасливими — саме такими, якими хоче бачити нове покоління України. А батько продовжує свою місію, знаючи, що вдома його чекають чотири маленькі серця, які б’ються в унісон з його власним.

Історія цієї великої родини ще пишеться. З кожним новим днем, з кожним спільним сміхом і навіть з кожною складною розмовою вона стає міцнішою. Сергій Притула показує, що бути батьком у часи війни — це не тільки відповідальність, а й величезне щастя, яке дає сили йти далі.