Галя Мазуренко: поетеса, художниця та незламний воїн духу української діаспори

25 грудня 1901 року в Петербурзі в родині російського аристократа Сергія Боголюбова та українки Єлизавети Мазуренко, спадкоємиці старовинного козацького роду, народилася дівчинка Галина. Хресною матір’ю новонародженої стала поетеса Зінаїда Гіппіус. Це поєднання культур, крові та долі визначило шлях, на якому Галя Мазуренко обрала собі українське прізвище матері й назавжди пов’язала життя з боротьбою за незалежність України — спочатку зі зброєю в руках, а згодом словом і пензлем.

Дитинство Галі пройшло між петербурзькими салонами та українським степом. Ранні роки вона провела в маєтку Карасі біля Тули, але справжнім серцем її юності став Катеринослав (нині Дніпро). Тут, у домі тітки Марії Мазуренко-Хрінникової на розі Клубної та Новодворянської, дівчина дихала повітрям «Просвіти», слухала розповіді про козацьку минувшину й зустрічала Дмитра Яворницького. Вона навчалася в комерційній школі Софії Степанової, а малярську майстерність опановувала у В’ячеслава Коренєва. Вже тоді проявився її талант: у десятирічному віці Галя виграла на лотереї книжку «Життя Будди», і східна філософія назавжди залишила слід у її світобаченні.

У 1916 році п’ятнадцятирічна Галя разом із дядьком Семеном Мазуренком опікувалася пораненими на фронті Першої світової біля Проскурова. А коли почалася Українська революція, вона не вагалася. У 1919 році склала іспити до Катеринославського університету, але полишила навчання заради національно-визвольної боротьби. Галя воювала в лавах 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР, виконувала обов’язки кур’єра, перетинаючи лінію фронту. За мужність її нагородили «Хрестом залізного стрільця». Тяжка хвороба на тиф не зламала її — навпаки, загартувала.

Листопад 1920 року став переломним: разом з армією УНР та інтелігенцією Галя перейшла Збруч і опинилася в еміграції. Шлях проліг через Польщу, Берлін і врешті — до Праги, яка на два десятиліття стала її духовною домівкою. Тут, у середовищі «пражан» — Євгена Маланюка, Юрія Дарагана, Олени Теліги, Олега Ольжича, Оксани Лятуринської — вона завершила формування як поетеса й художниця. У 1929 році захистила докторат філософії в Українському високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова, а згодом — другий докторат в Українському вільному університеті.

Перша поетична збірка «Акварелі» вийшла 1926 року на благодійні кошти. Назва виявилася пророчою: її вірші справді нагадують акварельні етюди — прозорі, динамічні, наповнені кольором і світлом. Один із найвідоміших віршів того періоду звучить так:

Світе любий, таємний, далекий,
Так, як зоряні ночі Вкраїни,
Як лелека в ту світлу країну,
Я полечу туди, як лелека.

У поезії Галі Мазуренко поєдналися туга за втраченою батьківщиною, східна містика, християнська філософія та тонке відчуття природи. Її лірика — це не гучні декларації, а тихі, проникливі мініатюри, де душа розмовляє з Богом, степом і власною пам’яттю. Пізніше, вже в Лондоні, її стиль став глибшим і філософічнішим: у збірках «Пороги» (1960), «Ключі» (1969), «Зелена ящірка» та «Скит поетів» (обидві 1971) вона роздумує про сенс життя, самотність і вічність.

Паралельно з поезією Галя Мазуренко активно розвивалася як художниця. Вона працювала в акварелі, пастелі, змішаній техніці, створювала скульптури та емалі. Її твори вирізняються містичним настроєм, чіткістю лінії та багатством кольорової палітри. Між 1961 та 1973 роками відбулося дев’ять її персональних виставок у Лондоні, США, Ісландії, Уельсі та Пакистані. У 1969 році вона заснувала гурток малювання «Tuesdays», який збирався щовівторка у її лондонській квартирі й діяв понад чверть століття. Туди приходили люди від двох до сімдесяти чотирьох років — мистецтво для Галі було справжньою терапією душі.

Особисте життя поетеси було непростим. Перший шлюб з Євгеном Равичем подарував доньку Марину, яку через обставини еміграції довелося віддати в Україну (дівчинка вижила й пізніше змінила прізвище на Мазуренко). Другий шлюб — з Олександром Байковим — приніс сина Олеся та доньку Лялю. У 1937 році більшовики розстріляли її матір Єлизавету. Ці втрати й розлуки Галя пронесла крізь усе життя, перетворюючи біль на творчість.

У 1945 році, з наближенням радянських військ до Праги, Галя Мазуренко з двома дітьми емігрувала до Лондона. Початок був важким: нужда, робота в друкарні, потім — у студії польського художника Адольфа Шишко-Богуша. Вона викладала в мистецькому коледжі Лондонського університету та в суботній українській школі. Попри всі труднощі, не припиняла творити. У 1974 році опублікувала автобіографічну прозову книжку «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто „вивернеться“…» — мудру, іронічну й дуже людяну.

1992 року, вже в незалежній Україні, Галю Мазуренко прийняли до Спілки письменників України. Вона належала до Союзу українських ветеранів у Великій Британії та була серед засновників Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово». Увесь свій творчий архів вона заповіла Україні. 2002 року в Києві вийшла збірка «Вибране», яка повернула її поезію до рідного читача.

Галя Мазуренко померла 27 травня 2000 року в Лондоні у віці 98 років. Її поховали на знаменитому Хайгейтському цвинтарі. Вона прожила майже все XX століття — від Російської імперії через дві світові війни й холодну війну до незалежної України — і залишила по собі не просто тексти та картини, а приклад того, як можна залишатися собою навіть на чужині.

Цікаві факти про Гал ю Мазуренко

Хресною матір’ю Галі була знаменита російська поетеса-символістка Зінаїда Гіппіус — факт, який підкреслює парадоксальність її культурного походження.
У десятирічному віці в парку Катеринослава Галя виграла на лотереї книжку «Життя Будди». Ця подія пробудила в ній інтерес до східної філософії, який пізніше відбився в поезії.
Галя Мазуренко — одна з небагатьох жінок, які воювали в регулярних частинах Армії УНР і були нагороджені «Хрестом залізного стрільця».
Першу збірку «Акварелі» (1926) видали на благодійні кошти, бо в еміграції не було грошей на друк.
У Лондоні вона організувала гурток малювання «Tuesdays», який діяв понад 25 років і об’єднував людей різного віку — від малюків до пенсіонерів.
Галя Мазуренко створила три збірки віршів для дітей («Киця», «Корона золота», «Осінь»), які ілюструвала сама.
Вона заповіла весь свій творчий доробок — рукописи, картини, архів — Україні. Частину матеріалів передала за життя.

Поезія й живопис Галі Мазуренко — це не просто спогади про втрачену батьківщину. Це жива розмова з Україною, яка триває й сьогодні. Її вірші, сповнені ніжності й стійкості, нагадують: навіть у найтемніші часи можна залишатися вільним, якщо в душі живе дух воїна й поета одночасно.

Спадщина Галі Мазуренко продовжує надихати нових поколінь українських митців, які, як і вона колись, шукають власний шлях між традицією та сучасністю, між болем еміграції та надією на повернення.