Придніпровська ТЕС пульсує серцем промислового Придніпров’я вже понад сімдесят років, забезпечуючи світло й тепло тисячам домівок на лівому березі Дніпра. Розташована в Самарському районі міста Дніпро на вулиці Гаванській, 1, вона стала символом радянської індустріальної міці, а сьогодні — прикладом стійкості української енергетики під час війни. Для новачків це просто велика теплова електростанція, яка спалює вугілля й виробляє електрику та гарячу воду. Для досвідчених читачів — це історія технологічних проривів, переходів на нове паливо, екологічних викликів і ролі в регіональному розвитку, що триває попри обстріли та модернізацію.

Станція не просто генерує мегавати — вона формувала цілий мікрорайон Придніпровський, який виріс навколо неї в 1950-х. Сьогодні, у 2026 році, Придніпровська ТЕС працює в обмеженому режимі через пошкодження від російських атак, але продовжує постачати тепло жителям і демонструє, як енергетика адаптується до реалій війни та зеленого переходу.

Історія будівництва: від козацького села до енергетичного гіганта

Усе почалося в 1951 році, коли на захід від козацького села Чаплі заклали фундамент майбутньої станції. Проєкт затвердили ще в 1950-му, будівництво розгорнулося в 1952-му, і вже 28 грудня 1954 року запустили перший енергоблок потужністю 100 МВт. На той момент Придніпровська ТЕС стала однією з найпотужніших теплових електростанцій у Радянському Союзі. Паралельно з нею виростало нове місто для енергетиків — Придніпровськ, який незабаром увійшов до складу Дніпра.

Розвиток ішов стрімко. У 1955-му запустили ще три блоки по 100 МВт, а в 1957–1958 роках — по одному. Блоки №5 і №6 отримали вдосконалену турбіну ВКТ-100, яка зменшила витрати палива на 6 %. Справжній прорив стався в 1959-му: перший у СРСР блок на 150 МВт. За ним пішли №8, №9 і №10. А в 1963-му ввели в дію блок №11 потужністю 300 МВт — теж рекорд для Союзу. До 1966 року загальна потужність сягнула 2400 МВт — у чотири рази більше, ніж у ДніпроГЕС на той час. Це був пік, коли станція живитила не лише Україну, а й частину єдиної енергосистеми європейської частини СРСР.

Згодом реальність внесла корективи. З 1979 по 1983 рік перші шість блоків вивели з експлуатації через знос. У 1980–1986 роках реконструювали блоки №7–10, додавши їм теплофікаційний режим. Тепер станція не лише виробляла електрику, а й постачала гарячу воду для мікрорайону Придніпровський і лівого берега Дніпра. У 2011-му модернізували блок №11, встановивши нову турбіну К-310-23,5-3 і піднявши потужність до 310 МВт.

Технічний устрій: від 100 МВт до сучасних викликів

Придніпровська ТЕС — це комбінована теплоелектростанція (ТЕЦ), де кожен блок поєднує виробництво електрики та тепла. Історично вона мала блоки різної потужності: перші — по 100 МВт, потім 150 МВт з котлами ТП-90 і турбінами К-160-130, а також потужніші 285–310 МВт з котлами ТПП-110 і турбінами К-300-240 або К-310-23. Загальна встановлена теплова потужність сягала 845 Гкал/год.

Станом на 2021 рік активна потужність становила 910 МВт: чотири блоки по 150 МВт (№7–10), один на 310 МВт (№11). Деякі блоки перебували в консервації або на ремонті. Сьогодні, за даними моніторингу, більшість одиниць у режимі консервації чи відновлення після пошкоджень. Станція використовує субкритичну та суперкритичну технології, що дозволяло досягати високої ефективності для свого часу.

Перехід на теплофікацію став ключовим кроком. Завдяки реконструкції 1980-х років станція забезпечувала опалення тисяч квартир, шкіл і лікарень. Для початківців пояснимо просто: замість окремої котельні ТЕС одночасно крутить турбіни для струму і гріє воду для батарей. Це економно й ефективно, але вимагає постійного догляду за обладнанням.

Дані таблиці відображають еволюцію станції за матеріалами відкритих джерел. Кожен етап супроводжувався інженерними новаціями, що робили Придніпровську ТЕС взірцем для інших станцій України.

Роль у розвитку Придніпров’я: місто, яке народилося з енергії

Придніпровська ТЕС не просто стояла на березі Дніпра — вона народила цілий район. Разом зі станцією виросли житлові квартали, школи, дитячі садки для тисяч енергетиків та їхніх родин. Промисловість регіону отримала надійне живлення: заводи, шахти, металургія Дніпропетровщини працювали на повну завдяки її мегаватам. У радянські часи станція живила південну енергосистему, сприяючи економічному буму.

Після незалежності роль не зменшилася. Станція забезпечувала стабільність під час енергетичних криз, особливо коли доводилося переходити на місцеве вугілля. Для місцевих жителів це не просто труби на горизонті — це робота для тисяч людей, донорські акції, підтримка громад. Енергетики станції завжди були в авангарді: від будівництва до волонтерства під час війни.

Паливна політика та екологічні реалії

Спочатку станцію проєктували під донбаський антрацит. Згодом пробували природний газ, але кризи з поставками змусили повернутися до вугілля. У 2017-му ДТЕК ухвалив рішення перейти на вугілля газової групи, щоб уникнути залежності від окупованих територій. Це дозволило стабілізувати роботу блоків і зменшити ризики.

Екологія завжди була болючим питанням. Викиди пилу, сірки, оксидів азоту впливали на повітря Дніпра. Станція проводила модернізацію: сухий відбір золи в 2021 році значно скоротив накопичення відходів і забруднення ґрунтових вод. За національним планом скорочення викидів планують встановити сучасне очищення на блоках до 2028–2033 років. Блоки №7–10 поступово виводять з експлуатації, що вже зменшує навантаження на довкілля. Місцеві активісти та мешканці Перемоги-6 часто скаржаться на дим, але станція працює в межах дозволених норм.

Сучасний стан: війна, відновлення та перспективи 2026 року

З 2022 року Придніпровська ТЕС переживає найважчі часи. Російські атаки почалися в жовтні 2022-го, продовжувалися в 2023–2025 роках. Вибухи, пожежі, пошкодження обладнання — станція неодноразово зупинялася. Зима 2025–2026 стала найскладнішою: постійні обстріли, брак палива, аварійні зупинки. Зараз частина блоків працює лише в режимі теплопостачання, забезпечуючи опалення Придніпровського масиву. У лютому 2026-го після чергового удару Міністерство енергетики висловило надію на швидке відновлення.

Енергетики працюють героїчно. Вони не відпочивали тижнями, ризикуючи життям, щоб відновити подачу тепла. Станом на весну 2026-го триває часткове відновлення, але повна генерація електрики поки обмежена. Це реальність, де кожен відремонтований котел — це перемога над темрявою.

Цікаві факти про Придніпровську ТЕС

• Рекордсмен СРСР: У 1959 році тут запустили перший у Союзі блок на 150 МВт, а в 1963-му — перший 300 МВт. Це було справжнє інженерне диво.
• Місто-енергетик: Придніпровськ народився саме завдяки станції. Без неї не було б цих кварталів, шкіл і парків для тисяч сімей.
• Донори в уніформі: Енергетики станції регулярно здають кров і плазму — по 700–800 мл за раз, цілими бригадами.
• Перехід на «своє» вугілля: У 2017-му повністю відмовилися від антрациту з окупованих територій, перейшовши на газову групу — це врятувало роботу в кризові часи.
• Стійкість під обстрілами: Навіть після прямих влучань у 2024–2025 роках станція поверталася до роботи, забезпечуючи тепло, коли інші джерела мовчали.

Ці факти показують, що Придніпровська ТЕС — це не тільки техніка, а й люди, які роблять неможливе щодня.

Майбутнє станції пов’язане з подальшою модернізацією та інтеграцією в нову енергосистему України. Попри виклики, вона залишається важливою ланкою, яка тримає тепло в домівках і дає надію на стабільність.

Кожного разу, коли в Придніпровському вмикають гарячу воду чи світло, за цим стоїть історія величезної праці, інновацій і незламності. Придніпровська ТЕС продовжує жити — і це найкращий доказ, що енергетика Дніпра б’ється в унісон з серцем усієї країни.