Президент Грузії сьогодні — Михаїл Кавелашвілі, колишній футбольний нападник, який 29 грудня 2024 року склав присягу в парламенті Тбілісі під гул протестів за вікном. Його обрання не стало святом для всієї нації: опозиція, колишня президентка Саломе Зурабішвілі та низка західних партнерів, включно з ЄС, США й Україною, відмовляються визнавати легітимність цього процесу. Посада, що колись була центром влади, перетворилася на символічний щит національної єдності в країні, яка намагається втримати рівновагу між європейською мрією та реаліями регіональної політики.

Роль президента Грузії — це не просто формальність. Глава держави представляє країну на міжнародній арені, підписує закони, є верховним головнокомандувачем збройних сил і гарантом конституційного ладу. Після реформ 2010–2018 років Грузія стала парламентською республікою, тож реальна виконавча влада зосереджена в руках прем’єр-міністра та уряду. Але в моменти криз президент стає голосом нації, який або надихає на зміни, або опиняється в епіцентрі бурі.

Станом на 2026 рік інститут президентства Грузії переживає один із найскладніших періодів за всю історію незалежності. Кавелашвілі, якого висунула правляча «Грузинська мрія», опинився між молотом внутрішніх протестів і ковадлом геополітичних очікувань. А тим часом грузини згадують, як ще кілька років тому Саломе Зурабішвілі виходила до демонстрантів і заявляла, що ніхто не обрав нового президента.

Історія посади: від хаосу незалежності до парламентської стабільності

Інститут президента Грузії народився разом із незалежністю 9 квітня 1991 року. Першим главою держави став Звіад Гамсахурдіа — поет-дисидент, натхненник національного відродження, який уособлював мрію про вільну Грузію. Його правління тривало всього вісім місяців. Політична криза, економічний колапс і громадянська війна призвели до військового перевороту в січні 1992-го. Гамсахурдіа змушений був тікати, а країна поринула в хаос.

На зміну прийшов Едуард Шеварднадзе — досвідчений радянський дипломат, який фактично керував державою з 1992 року, а в 1995-му офіційно став президентом. Його епоха — це стабілізація, але й корупція, клановість і поступове зближення з Росією. Шеварднадзе пережив замах, економічні реформи і, зрештою, Революцію троянд 2003 року. Масові протести через фальсифікації на виборах змусили його піти у відставку. Ця революція стала поворотним моментом: молоде покоління грузини повірило, що можна змінити країну без крові.

Міхеїл Саакашвілі, лідер «Революції троянд», обійняв посаду в січні 2004-го. Його два терміни — це бурхливий період реформ. Корупція була викорінена майже до нуля, економіка пішла вгору, армія модернізувалася за західними стандартами. Але й тут не обійшлося без тіні: розгін протестів 2007 року, війна з Росією в 2008-му, звинувачення в авторитаризмі. Саакашвілі залишив посаду в 2013-му, а пізніше опинився в опозиції, а потім — у в’язниці вже за нової влади.

Георгій Маргвелашвілі (2013–2018) став першим президентом у перехідний період до парламентської моделі. Його правління пройшло спокійніше, без яскравих проривів, але з поступовим обмеженням президентських повноважень. А от Саломе Зурабішвілі, обрана в 2018-му як перша жінка-президент, принесла свіжий подих. Дипломатка з французьким корінням, вона активно просувала європейський курс, підтримувала реформи і, зрештою, стала символом опору проросійським тенденціям влади.

Повноваження президента Грузії: що залишилося від «сильної руки»

Сучасна Конституція Грузії чітко окреслює роль глави держави. Президент представляє країну у зовнішніх зносинах, підписує міжнародні договори, призначає послів, є верховним головнокомандувачем. Він може накласти вето на закони парламенту, оголошувати надзвичайний стан і розпускати парламент у певних випадках. Але реальна влада — у прем’єра.

Після конституційних змін 2017–2018 років президента обирає не народ, а спеціальна виборча колегія з 300 членів (депутати, представники місцевої влади). Термін — п’ять років, максимум два поспіль. Ця система мала убезпечити країну від популізму, але на практиці призвела до того, що в 2024 році «Грузинська мрія» змогла провести свого кандидата без широкої підтримки суспільства.

Такий баланс сил робить президента більше моральним авторитетом, ніж виконавцем. У моменти, коли країна ділиться на табори, саме президент може стати об’єднуючою фігурою — або, навпаки, каталізатором конфлікту.

Список президентів Грузії: хронологія епох

Дані таблиці базуються на офіційних хронологіях Вікіпедії та підтверджених новинах станом на 2026 рік.

Михаїл Кавелашвілі: від футбольного поля до президентського палацу

Михаїл Кавелашвілі народився 22 липня 1971 року в Болнісі. Легенда грузинського футболу: чемпіон Грузії з «Динамо» Тбілісі, гравець «Манчестер Сіті», «Грассгоппера» та інших європейських клубів. Його кар’єра — це історія про грузина, який підкорив європейські стадіони. У 2016-му він увійшов у велику політику як депутат від «Грузинської мрії».

Його обрання президентом стало несподіванкою навіть для багатьох прибічників влади. Єдиний кандидат від правлячої партії, обраний колегією під час масових протестів. Критики називають його «технічним» президентом, символом контролю «Грузинської мрії» над державними інститутами. Прихильники ж бачать у ньому людину з народу — простого, прямолінійного, близького до простих грузинів.

У перші місяці 2025–2026 років Кавелашвілі вже встиг привітати націю з Новим роком, наголосити на стабільності та готовності Грузії до європейського шляху до 2030 року. Але тінь проросійських звинувачень і невизнання з боку Заходу супроводжує кожен його крок.

Саломе Зурабішвілі та спадок, який не зникає

Саломе Зурабішвілі залишила посаду 29 грудня 2024 року, але не залишила політичну арену. Народжена в Парижі в родині грузинських емігрантів, вона принесла в грузинську політику європейський стиль і непохитну відданість європейським цінностям. Як міністр закордонних справ вона домоглася виведення російських баз. Як президент — активно лобіювала статус кандидата в ЄС.

Її останні місяці на посаді стали справжнім випробуванням: масові протести проти «закону про іноагентів», звинувачення влади в проросійському курсі. Зурабішвілі підтримувала демонстрантів, називала події «спротивом» і навіть відмовилася визнавати нового президента. Її постать досі надихає тих, хто вірить у європейську Грузію.

Політичні виклики 2026 року: між Європою та регіональними бурями

Грузія 2026-го — це країна, яка стоїть на роздоріжжі. Правляча партія обіцяє стабільність і традиційні цінності. Опозиція вимагає повернення до демократичних стандартів і прискорення європейської інтеграції. Президент Кавелашвілі опинився в центрі цієї боротьби. Його стиль — стриманий, практичний, без яскравих емоційних заяв. Але саме цей період може визначити, чи залишиться Грузія на європейському шляху, чи зробить крок у бік більш нейтральної, «східної» моделі.

Міжнародні відносини залишаються головним полем битви. Підтримка України, прагнення до НАТО та ЄС, складні стосунки з Росією — все це лежить на плечах президента як символічного представника держави. Кожне його слово на міжнародній арені резонує далеко за межами Тбілісі.

Цікаві факти про президентів Грузії

• Звіад Гамсахурдіа — перший у світі президент-поет. Писав під псевдонімом, перекладав Біблію грузинською й мріяв про незалежність ще в радянські часи.
• Едуард Шеварднадзе жартував, що «розпустив СРСР, а Грузію тримаю в кулаку». Його люлька стала символом дипломатичної витримки.
• Міхеїл Саакашвілі одного разу з’їв краватку на камеру, святкуючи перемогу над корупцією. Його реформи змінили країну, але й залишили глибокі шрами.
• Саломе Зурабішвілі — перша жінка-президент, яка спочатку мала французьке громадянство. Вона вигнала російські військові бази ще на посаді міністра.
• Михаїл Кавелашвілі — єдиний президент-футболіст у історії Грузії. Його голи в «Манчестер Сіті» й досі згадують уболівальники, а тепер він грає на іншому полі — політичному.

Ці факти показують, наскільки різними були люди, які очолювали Грузію. Кожен приносив свій стиль, свої мрії й свої помилки. Але спільне в них одне — бажання бачити країну сильною й незалежною.

Сьогодні, у 2026 році, коли Кавелашвілі керує державою в умовах постійних дискусій про легітимність, грузини знову шукають відповіді. Чи стане цей президент об’єднуючою силою, чи просто ще однією ланкою в довгому ланцюгу політичних трансформацій? Історія Грузії завжди була динамічною, повною несподіваних поворотів і глибоких емоцій. І посада президента залишається тим дзеркалом, у якому відбивається вся складність національного шляху.

Країна, що подарувала світу вино, поезію й неймовірну гостинність, продовжує писати свою історію. А президент — лише один із героїв цієї епопеї, яка триває вже понад три десятиліття незалежності.