Мао Цзедун, стоячи на стародавній імператорській брамі, звернувся до тисяч людей, що зібралися на площі, і офіційно оголосив про створення Центрального народного уряду Китайської Народної Республіки. Годинник показував п’ятнадцяту годину за пекінським часом. Червоний прапор з п’ятьма зірками вперше піднявся над столицею, пролунав гімн «Марш добровольців», а вдалині загримів 21-гарматний салют. Для мільйонів китайців, виснажених десятиліттями воєн, окупацій та голоду, це був не просто політичний акт — це був символічний кінець однієї епохи та початок іншої.
Подія стала кульмінацією тривалої громадянської війни, яка точилася з перервами з 1927 року. Після поразки Японії у Другій світовій війні у 1945 році комуністи та націоналісти (Гоміньдан) на чолі з Чан Кайші знову зіткнулися в жорстокому протистоянні. Комуністична партія Китаю (КПК) під проводом Мао Цзедуна спиралася на селянські маси, проводила земельну реформу в контрольованих районах і вела ефективну партизанську війну. Націоналісти, попри значну американську допомогу, страждали від корупції, гіперінфляції та втрати підтримки населення. Вирішальні кампанії 1948–1949 років — Ляошеньська, Хуайхайська та Пінцзіньська — дозволили комуністам встановити контроль над північним і центральним Китаєм. До літа 1949 року доля материкового Китаю була вирішена.
21 вересня 1949 року Мао Цзедун виступив на першому пленарному засіданні Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКР) у Пекіні. У своїй промові він проголосив, що китайський народ «підвівся» після століття принижень, іноземних вторгнень та внутрішніх чвар. Ця нарада зібрала представників не лише КПК, а й «демократичних партій», профспілок, армії, національних меншин та закордонних китайців. Її метою було надати новій владі ширшу легітимність. Рада ухвалила «Спільну програму» — тимчасову конституцію, яка декларувала «нову демократію»: націоналізацію великого капіталу, передачу землі селянам, рівність жінок та захист приватної власності дрібних підприємців. Пекін знову став столицею.
1 жовтня стало днем публічного проголошення.
Підготовка тривала кілька тижнів: розробили дизайн державного прапора (автор — Цзен Ляньсун), затвердили гімн (стару анти-японську пісню «Марш добровольців»), сформували уряд. О 15:00 Мао Цзедун вийшов на вежу Тяньаньмень — місце, де раніше стояли імператори. Він зачитав офіційну декларацію: «Співвітчизники! Центральний народний уряд Китайської Народної Республіки сьогодні створено!» Далі йшов перелік членів уряду. Після цього пролунав державний гімн, підняли прапор, а потім відбувся перший у історії КНР військовий парад — близько 16 тисяч солдатів Народно-визвольної армії пройшли площею під командуванням Не Жунчженя, а інспектував його Чжу Де. Парад частково наслідував радянський зразок, але мав чітко китайський характер.
Уряд сформували за принципом єдиного фронту. Мао Цзедун став головою Центрального народного уряду та головою Військової ради. Прем’єр-міністром і міністром закордонних справ призначили Чжоу Еньлая — досвідченого дипломата та організатора. Віце-головами стали Чжу Де, Лю Шаоці, Сун Цінлін (вдова Сунь Ятсена), Лі Цзішень, Чжан Лань та Гао Ган. До складу ради увійшли представники різних сил, що мало продемонструвати єдність нації. Насправді реальна влада зосередилася в руках КПК, але широкий склад уряду допоміг заспокоїти середні верстви та інтелігенцію.
Відразу після проголошення почалися масштабні зміни.
Залишки армії Гоміньдану та уряд Чан Кайші евакуювалися на Тайвань. До кінця 1949 року туди перебралися майже два мільйони людей — військові, чиновники, підприємці та біженці. На материку комуністи швидко встановили контроль: почалася аграрна реформа, яка за кілька років перерозподілила землю серед сотень мільйонів селян. Великі підприємства націоналізували, іноземні концесії ліквідували. Економіка, зруйнована війнами, потребувала відновлення, і нова влада обіцяла стабільність та розвиток.
Міжнародна реакція виявилася неоднозначною. Радянський Союз визнав КНР уже 2 жовтня 1949 року і невдовзі уклав договір про дружбу, союз та взаємодопомогу. Багато соціалістичних країн наслідували цей приклад. Натомість Сполучені Штати, шоковані «втратою Китаю», продовжили визнавати уряд Чан Кайші на Тайвані як єдиний легітимний уряд усього Китаю. Вашингтон заморозив дипломатичні контакти з Пекіном на десятиліття — до 1979 року. Ця позиція стала частиною ширшої холодновійськової стратегії стримування комунізму в Азії. Корейська війна 1950–1953 років, у якій КНР втрутилася на боці Півночі, лише закріпила поділ.
Тяньаньмень перетворився на символ нової влади.
Те, що колись було брамою імператорського палацу, тепер стало трибуною, з якої зверталися до народу. Червоний колір прапора означав революцію, а п’ять зірок — єдність під керівництвом партії (велика зірка) та чотирьох соціальних верств (робітники, селяни, міська дрібна буржуазія, національна буржуазія). Вибір гімну «Марш добровольців» підкреслював спадкоємність боротьби проти іноземного гноблення. Парад демонстрував військову силу та дисципліну нової армії. 2 грудня 1949 року уряд офіційно оголосив 1 жовтня Національним днем КНР — святом, яке досі відзначають грандіозними парадами та «золотим тижнем» вихідних.
Подія мала глибокий вплив на внутрішню політику та світову історію. Вона завершила період роздробленості та іноземного втручання, що тривав з середини XIX століття. Нова держава заявила про себе як про незалежного гравця, готового захищати суверенітет. Водночас «Спільна програма» 1949 року залишила простір для маневру: соціалізм планували будувати поступово, через етап «нової демократії». Це дозволило залучити ширші верстви населення на початковому етапі.
Цікаві факти про проголошення КНР
– Проголошення відбулося рівно о 15:00 за пекінським часом 1 жовтня 1949 року — це був чітко спланований момент, щоб підкреслити організованість нової влади. – Військовий парад зібрав близько 16 000 солдатів і офіцерів Народно-визвольної армії — це був перший публічний парад такого масштабу в історії КНР, частково натхненний радянськими зразками, але адаптований до китайських реалій. – У складі уряду опинилася Сун Цінлін — вдова засновника Китайської Республіки Сунь Ятсена. Її присутність символізувала зв’язок між революцією 1911 року та новою ерою. – Державний прапор розробив звичайний громадянин Цзен Ляньсун; червоний фон означав кров, пролиту за свободу, а зірки — єдність нації під керівництвом партії. – Гімн «Марш добровольців» спочатку був піснею опору японській агресії 1930-х років. Його вибір підкреслював спадкоємність національно-визвольної боротьби. – Після 1 жовтня 1949 року земельна реформа зачепила понад 300 мільйонів селян — один з наймасштабніших перерозподілів власності в історії людства. – Чан Кайші вивів на Тайвань не лише війська, а й значну частину золотого запасу та промислового обладнання, що допомогло острову стати економічним «тигром» пізніше.
КНР, проголошена того осіннього дня, починала шлях як аграрна країна, зруйнована війнами та розколотою суспільством. У перші роки нова влада зосередилася на відновленні інфраструктури, боротьбі з інфляцією та зміцненні центрального контролю. «Спільна програма» дозволила тимчасово зберегти елементи ринкової економіки та приватного підприємництва, що дало змогу швидко стабілізувати ситуацію. Водночас уже в 1950-х почалися перші кроки до колективізації та індустріалізації за радянським зразком.
Подія на Тяньаньмені стала поворотним моментом не лише для Китаю. Вона продемонструвала, що комуністичний рух може перемогти в найбільшій країні Азії, і суттєво вплинула на баланс сил у холодній війні. Для багатьох країн, що боролися за незалежність, приклад КНР став джерелом натхнення або перестороги. Для самої Китаю це був початок довгого, часом драматичного шляху до сучасної держави.
Сьогодні 1 жовтня залишається головним державним святом КНР. Паради на Тяньаньмені, феєрверки та масові святкування нагадують про той історичний день, коли країна, що пережила століття потрясінь, офіційно заявила про своє нове існування. Деталі тієї церемонії — від точного часу проголошення до складу уряду — досі вивчають історики, бо вони розкривають, як народжувалася одна з найвпливовіших держав сучасного світу.
