Моржі населяють холодні арктичні й субарктичні води Північної півкулі. Їхній дім — прибережні мілководдя Північного Льодовитого океану та прилеглих морів, де глибини рідко перевищують вісімдесят метрів, а поруч завжди є лід або берег для відпочинку. Тихоокеанські моржі тримаються Берингового й Чукотського морів, узбережжя Чукотки, Аляски та острова Врангеля. Атлантичні — канадської Арктики, Гренландії, Шпіцбергена й західної частини російської Арктики. Окрема група тримається моря Лаптєвих.

Ці могутні ластоногі з довгими іклами й товстим шаром жиру незмінно пов’язані з паковим льодом і шельфовими зонами. Саме там вони знаходять їжу, народжують дитинчат і рятуються від хижаків. Без мілководдя з багатим донним населенням і надійних місць для виходу на поверхню їхнє існування стає неможливим.

Географічний ареал моржів

Ареал моржа майже кругополярний, але розірваний. Тварини уникають глибоких відкритих вод і багатолітніх крижаних полів, тримаючись ближче до берегів і дрейфуючого льоду. Північна межа зазвичай проходить між 72 і 74 градусами північної широти, хоча в сприятливі роки окремі особини доходять майже до 80-го паралелі.

Тихоокеанський підвид

Найчисленніша група — тихоокеанський морж. Влітку основна маса тварин збирається північніше Берингової протоки: у Чукотському морі вздовж північного узбережжя Східного Сибіру, біля острова Врангеля, у морі Бофорта біля північних берегів Аляски. Невеликі групи самців залишаються південніше — в Анадирській затоці та Бристольській затоці. Навесні й восени тварини концентруються у самій протоці, а зиму проводять у південних районах Берингового моря — від східного узбережжя Сибіру до півночі Камчатки та південних берегів Аляски.

Саме тут формуються найбільші лежбища. На мисі Сердце-Камінь на Чукотці в окремі роки збиралося понад сто тисяч особин. Останні спостереження показують, що тварини дедалі частіше зміщуються далі на північ, реагуючи на зміни льодового покриву.

Атлантичний підвид

Атлантичний морж займає простори від канадської Арктики через Гренландію та Шпіцберген до західних районів російської Арктики. У російських водах великі скупчення фіксують на Землі Франца-Йосифа, Новій Землі, острові Вайгач і в Печорському морі. Влітку тварини тримаються в Карському й Печорському морях, взимку відходять у Баренцеве море до кромки льоду.

Чисельність цього підвиду значно менша — орієнтовно двадцять–двадцять п’ять тисяч особин. Багато історичних лежбищ зникли через промисел минулих століть, і зараз популяція відновлюється повільно.

Лаптєвська група

Моржі моря Лаптєвих живуть майже осіло. Їхній район охоплює центральну й західну частини моря Лаптєвих, схід Карського моря та західні ділянки Східносибірського моря. Чисельність оцінюють у п’ять–десять тисяч особин. Генетичні дослідження все частіше вказують, що це ізольована популяція тихоокеанського підвиду, а не окремий підвид, хоча в російських документах статус часто зберігають.

Які умови потрібні моржеві для життя

Морж — істота вузькоспеціалізована. Йому потрібні три речі одночасно: мілководдя з багатим донним бентосом, відкрита вода для дихання й доступу до їжі, а також надійна платформа для відпочинку — лід або берег. Глибина понад вісімдесят–сто метрів уже стає проблемою: тварини просто не дотягуються до улюблених молюсків.

Дно має бути м’яким, піщаним або мулистим, де мешкають двостулкові молюски — основа раціону. Тварини використовують чутливі вібриси, щоб знаходити здобич у товщі осаду, а потім висмоктують м’яку частину потужним потоком води. Іноді в меню потрапляють ракоподібні, черви, морські огірки й навіть дрібні тюлені.

Лід для моржа — не просто поверхня. На ньому самки народжують, молодняк відпочиває, а дорослі тварини линяють і охороняють територію. Коли паковий лід відступає занадто далеко на північ, за межі шельфу, моржі змушені виходити на берегові лежбища. Там вони стають уразливішими: скупчення стають щільнішими, зростає ризик тисняви, а відстань до кормових угідь збільшується.

Дані узагальнені за результатами обліків і моніторингу останніх років, зокрема генетичних оцінок і супутникових спостережень.

Сезонні міграції та ритм життя

Життя моржа підпорядковане руху льоду. Тихоокеанські тварини навесні рухаються на північ слідом за відступаючою кромкою. Самки з дитинчатами йдуть далі, самці часто залишаються південніше біля традиційних берегових місць. Восени все повертається назад — у південні частини Берингового моря, де лід знову стає надійним.

Атлантичні моржі менш рухливі, але теж змінюють райони. Влітку вони займають мілководдя біля островів і материкового узбережжя, взимку тримаються полин і тріщин у паковому льоду. Лаптєвські тварини майже не покидають свого району, користуючись постійними полинями.

Міграції відбуваються переважно плаванням, хоча тварини охоче «їдуть» на дрейфуючих крижинах. За сезон окремі особини долають тисячі кілометрів. Цей ритм зараз порушується: лід відступає раніше і далі, змушуючи моржів змінювати звичні маршрути.

Лежбища — серце соціального життя

На льоду чи на березі моржі збираються у величезні групи. Лежбище — це одночасно місце відпочинку, спілкування й захисту. Тварини лягають щільно, іноді в кілька шарів. Дорослі самці займають вигідні позиції, молодняк тримається ближче до самок. Гучні звуки, бульбашки повітря й характерні «пісні» під водою допомагають підтримувати контакт.

Берегові лежбища стають особливо важливими, коли льоду мало. На Чукотці, острові Врангеля, Землі Франца-Йосифа й Шпіцбергені такі місця відомі десятиліттями. Тут тварини можуть проводити тижні, чергуючи короткі вилазки за їжею з довгим відпочинком на суші.

Цікаві факти про місця проживання моржів

• Моржі здатні занурюватися на глибину до 80–100 метрів і залишатися під водою 5–10 хвилин, хоча більшість кормових занурень значно коротші.
• На одному великому лежбищі одночасно може перебувати понад сто тисяч особин — це одне з наймасовіших скупчень морських ссавців у світі.
• Ікла моржа ростуть протягом усього життя і служать не тільки для боїв, а й як «гак» для підйому на лід — звідси латинська назва Odobenus, «той, хто ходить на зубах».
• У теплі дні шкіра моржа рожевіє: кров приливає ближче до поверхні, щоб віддати зайве тепло.
• За останні роки на Шпіцбергені зафіксовано появу нових лежбищ, що свідчить про поступове відновлення ареалу в окремих районах.

Як змінюється дім моржа зараз

Скорочення морського льоду — головна зміна, яку відчувають моржі в останні десятиліття. Коли паковий лід відходить далеко за межі шельфу, тварини втрачають зручні платформи для відпочинку біля кормових угідь. Вони змушені долати більші відстані, витрачати більше енергії й частіше користуватися береговими лежбищами.

На Чукотці це вже помітно: класичні південні лежбища рідшають, натомість з’являються або відновлюються скупчення далі на північ — біля мису Шмідта, Ванкарема та інших арктичних ділянок. У 2025 році на мисі Сердце-Камінь пікова чисельність виявилася помітно нижчою за багаторічну середню, тоді як у більш північних точках тварини з’являлися активніше.

Атлантичні моржі теж реагують. На Шпіцбергені й Землі Франца-Йосифа спостерігають повернення самок із дитинчатами в райони, де їх довго не було. Водночас у зонах активного судноплавства й освоєння ресурсів тварини відчувають додатковий тиск.

Морж залишається символом Арктики. Його присутність на льоду чи на пустельному березі нагадує, наскільки тонко збалансоване життя в цих суворих широтах. Поки є мілководдя з молюсками, відкриті полини й хоч якийсь лід чи безпечний берег, ці могутні істоти продовжуватимуть триматися своїх традиційних вод — лише трохи північніше, ніж раніше.