Анна Дурицька — українська модель із Білої Церкви, чиє ім’я назавжди вписалося в політичну історію сучасної Європи. Народилася 27 листопада 1991 року, вона пройшла шлях від провінційного дитинства до подіумів і журналістики, але світ запам’ятав її як єдиного свідка вбивства російського опозиціонера Бориса Нємцова 27 лютого 2015 року на Великому Москворецькому мосту в Москві. Сьогодні, у 2026-му, 34-річна Анна живе в Лондоні, працює спеціальним кореспондентом, продовжує цікавитися модою та психологією й планує книгу про боротьбу з посттравматичним стресовим розладом.

Її історія — це не лише трагедія однієї ночі. Це розповідь про те, як молода жінка з економічною та психологічною освітою змогла вистояти під тиском допитів, інформаційних атак і війни, зберегти гідність і знайти новий сенс у житті далеко від дому.

Дитинство в Білій Церкві та перші кроки до великого міста

Біла Церква на Київщині на початку дев’яностих була тихим містом із радянським відлунням і запахом свіжого хліба з місцевих пекарень. Саме тут у родині медсестри Інни Дурицької та робітника народилася дівчинка з тонкими рисами обличчя й високим зростом, який уже в підлітковому віці сягнув майже 177 сантиметрів. Мати працювала в лікарні імені Семашка, батько — на виробництві. Сім’я жила скромно, але з теплом і дисципліною.

Анна закінчила місцеву школу № 3. Учителі згадували її як спокійну, відповідальну ученицю, яка рідко привертала увагу гучними витівками. Після школи у 2008 році вона переїхала до Києва й вступила до Національного економічного університету імені Вадима Гетьмана на факультет бухгалтерського обліку та аудиту. Диплом економіста отримала у 2013-му. Паралельно дівчина вже пробувала себе в модельному бізнесі — висока фігура, правильні пропорції й природна елегантність відкривали двері до агентств.

Пізніше вона здобула другу вищу освіту — психолога в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (2016 рік). Цей вибір виявився не випадковим. Психологія допомогла їй згодом розібратися з власними травмами й дала інструменти, які вона планує використати в майбутній книзі про ПТСР. У 2021 році Анна вступила до магістратури Інституту журналістики того ж університету — третя вища освіта стала логічним продовженням її інтересу до слова й аналізу.

Модельна кар’єра: від туристичного агентства до подіумів

Перші кроки в індустрії моди Анна робила ще на початку двохтисячних, але професійно занурилася в середині 2010-х. У 2011–2012 роках вона працювала менеджером у туристичній компанії Join Up, продавала путівки й паралельно ходила на кастинги. У червні 2012-го її взяли в київське агентство Amodels. Зріст 177 см, параметри близько 88-63-89 і спокійна, майже аристократична манера триматися швидко зробили її помітною.

Модельний бізнес вимагав дисципліни, витривалості й уміння тримати емоції під контролем. Анна знімалася для журналів, брала участь у комерційних зйомках, працювала хостес на заходах. У 2018 році вона вийшла у фінал конкурсу «Міс Україна Всесвіт». Під номером 9 дівчина з Білої Церкви посіла місце третьої віцеміс. Переможницею стала Каріна Жосан з Одеси, але саме участь Анни стала для багатьох символом повернення до життя після важких років.

Пізніше вона відкривала покази українських брендів на Ukrainian Fashion Week. У лютому 2022-го, буквально напередодні повномасштабного вторгнення, Анна дефілювала в чорній мінісукні з пір’ям для бренду Lallier. Підписники тоді писали їй: «Яка класна». Ця коротка фраза відображала те, як публіка сприймала її — як жінку, яка не зламалася.

Зустріч із Борисом Нємцовим і два з половиною роки стосунків

Літо 2012 року. Туреччина. Анна відпочивала, коли доля звела її з Борисом Нємцовим — колишнім віцепрем’єром Росії, опозиціонером, який відкрито критикував Володимира Путіна й військову агресію проти України. Різниця у віці становила 32 роки. Нємцову було 52, Анні — 20. За її словами в інтерв’ю Дмитру Гордону 2020 року, він сказав їй щось на кшталт: «Якщо даси номер, більше ніколи не плакатимеш». Фраза, яка звучала і як жарт, і як обіцянка.

Стосунки тривали понад два роки. Вони літали один до одного: він — до Києва, вона — до Москви. Нємцов купував для неї квіти, влаштовував романтичні вечері при свічках, іноді зупинявся в готелі Premier Palace, пізніше — у квартирі, яку допомагав облаштувати. Анна згадувала, що він був уважним, але водночас жив під постійним тиском. Він говорив про стеження, про загрози, інколи виглядав у вікно й казав, що за ним слідкують. Вона тоді не надавала цим словам особливого значення.

Нємцов знайомив її зі своїм оточенням, говорив про Україну з теплом і занепокоєнням. Він підтримував український вибір і відкрито критикував російську політику щодо Криму й Донбасу. Для Анни ці розмови стали ще одним підтвердженням, що поруч із нею людина, яка мислить ширше за власний комфорт.

Ніч 27 лютого 2015 року: єдиний свідок

Після ефіру на радіо «Эхо Москвы» Борис і Анна повечеряли в кафе «Боско» в ГУМі. Вона пропонувала викликати таксі — водій уже чекав під будівлею. Він відмовився. Любив ходити пішки після ситної вечері, стежив за фігурою. Вони вийшли на вулицю й пішли в бік Великого Москворецького мосту.

Близько 23:30 пролунали постріли. Анна підняла голову, подумавши, що це салюти. Коли Борис схопив її за руку, вона зрозуміла правду. Озирнувшись, побачила лише сірий автомобіль, який з шаленою швидкістю зникав у темряві. Вона присіла до нього. Він задихався, кашляв, із рота пішла кров. До останнього вона вірила, що це жарт або поранення в ногу. Але він уже не відповідав.

У шоці вона забула номери поліції й «швидкої». Втратила голос. Побачила снігоприбиральну машину й ледве змогла вимовити водієві: «Убили людину, наберіть швидку». Пізніше російські слідчі утримували її під фактичним домашнім арештом. Міністерство закордонних справ України втрутилося, щоб забезпечити її повернення додому. Прокремлівські медіа запустили хвилю звинувачень: нібито вона агентка СБУ, нібито Нємцов змушував її зробити аборт у Швейцарії. Анна категорично спростовувала ці твердження, називаючи їх компліментом своєму інтелекту — настільки складно було б обдурити і самого Нємцова, і все його оточення.

«Люди, які вигадують, що я агентка спецслужб, роблять великий комплімент моєму розуму», — сказала вона в інтерв’ю Гордону.

Після трагедії: страх, захист і повернення до себе

Повернувшись до Києва, Анна жила під охороною. Були повідомлення про загрози. Вона відмовилася їхати на суд у Росію після того, як у мережу злили її особисті фото. Роки після 2015-го стали періодом тиші й внутрішньої роботи. Психологічна освіта допомогла. Вона говорила, що змирилася зі втратою, але пам’ять про Бориса залишилася частиною її життя.

У 2018-му вона зробила крок назад у публічний простір — через конкурс краси. Це був не втеча від минулого, а заява: «Я жива. Я продовжую». Благодійність, допомога школі-інтернату в рідній Білій Церкві, участь у модних заходах — усе це стало способом будувати нове «я».

Війна 2022 року й нове життя в Лондоні

Коли 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення, Анна знову зіткнулася з необхідністю рятувати життя — цього разу власне. Вона виїхала з Києва на автомобілі до Софії, а звідти літаком дісталася Лондона, де подала заяву на притулок. У квітні 2022-го її друг, музикант і продюсер Анкіт Лав, намагався перегнати її Mercedes-Benz G-Class з українськими номерами. У машині були дизайнерський одяг і коштовності вартістю понад 100 тисяч доларів. Болгарська поліція затримала його біля Годеча, допитувала сім годин, але речі зрештою повернули власниці.

У Лондоні Анна почала нову сторінку. Працює спеціальним кореспондентом для видання Новини.LIVE. Пише про моду, стиль, психологію. Відкривала покази українських брендів, цікавиться мистецтвом, верховою їздою, подорожами. Планує книгу про психологію та боротьбу з ПТСР — тему, яку вона знає не з підручників, а з власного досвіду.

Цікаві факти про Анну Дурицьку

• Має три вищі освіти: економіст, психолог і (майже завершена) журналістка.
• Зріст 177 см, параметри, які дозволяли їй працювати в топових українських агентствах.
• У 2018 році посіла місце третьої віцеміс на «Міс Україна Всесвіт» і допомагала школі-інтернату в Білій Церкві.
• Після 2015 року купила кілька квартир у Києві, які здає в оренду.
• Веде Instagram під ніком @aduritskaia, де ділиться особистими моментами, вітаннями з мамою та думками про життя.
• У 2020 році дала перше велике інтерв’ю Дмитру Гордону, яке зібрало мільйони переглядів і стало важливим свідченням тієї ночі.

Анна Дурицька ніколи не шукала слави через трагедію. Її шлях — від тихих вулиць Білої Церкви через московський міст і київські подіуми до лондонських редакцій — показує, як людина може нести важкий досвід і водночас залишатися живою, цікавою, здатною творити. Сьогодні вона пише, знімається, підтримує Україну на відстані й продовжує вивчати те, що найбільше хвилює — людську психіку після ударів долі. І в цьому русі вперед є своя тиха, але дуже сильна краса.