Альпака — це одомашнений південноамериканський родич верблюда, невеликий копитник родини верблюдових, якого тисячі років розводять заради надзвичайно м’якої, теплої й гіпоалергенної вовни. Наукова назва Vicugna pacos (іноді Lama pacos) ховає за собою тварину зростом 80–110 см у холці, вагою від 45 до 90 кілограмів і з характером, який поєднує спокій лами та цікавість кота.
Ці істоти живуть високо в Андах — на висоті 3500–5000 метрів, де денна спека змінюється нічним холодом на десятки градусів. Саме там природа навчила їхню шерсть бути одночасно легкою, міцною і здатною утримувати тепло краще за більшість овечих порід. Сьогодні альпаки крокують уже не лише перуанськими високогір’ями, а й українськими Карпатами, польськими фермами та австралійськими пасовищами.
Вони не тягають вантажі, як лами, і не бігають дикими стадами, як вікуньї. Їхня головна цінність — щорічний урожай вовни, який дає від 2 до 4,5 кілограмів м’якого волокна з однієї тварини. І саме ця вовна перетворює звичайний светр чи плед на щось майже чарівне.
Походження та тисячолітня історія дружби з людиною
Коріння альпак сягає ще тих часів, коли верблюдові мігрували з Північної Америки до Південної близько 2,5–3 мільйонів років тому. Одомашнення відбулося приблизно 5000–6000 років тому в Андах. Стародавні народи Перу, Болівії та Чилі обрали саме цих тварин за їхню здатність виживати на мізерних високогірних пасовищах і давати волокно, яке зігрівало в суворих умовах.
Генетичні дослідження показали, що альпаки походять переважно від дикої вікуньї, хоча в їхній ДНК є сліди схрещування з гуанако. Після іспанського завоювання в XVI столітті поголів’я скоротилося майже на 98 відсотків — тварин різали, а хвороби робили свою справу. Ті, хто вижив, відійшли ще вище в гори. Лише в XIX–XX століттях світ знову звернув увагу на «золото інків» — вовну альпак — і почав активно розводити їх за межами Південної Америки.
Сьогодні Перу все ще тримає більше половини світового поголів’я, але ферми з’явилися в США, Австралії, Новій Зеландії, Європі та навіть в Україні. Українські ентузіасти вже кілька років успішно тримають стада в Карпатах і на Рівненщині, доводячи, що ці високогірні красуні добре адаптуються до нашого клімату.
Зовнішність, яка змушує посміхатися
Альпака виглядає так, ніби хтось взяв ламу, зменшив її вдвічі і щільно обгорнув м’яким плюшем. Довга шия, маленька голова з великими виразними очима, короткі загострені вуха, стрункі ноги з м’якими подушечками замість копит — усе це створює образ надзвичайно милої й водночас граціозної істоти.
Тіло вкрите густою вовною, яка може досягати 15–20 см завдовжки, а іноді й більше. На морді, вухах і ногах шерсть коротша. Кольорова палітра вражає: білий, кремовий, бежевий, рудий, шоколадний, сірий, чорний і десятки відтінків між ними. У Перу офіційно розрізняють понад 22 природні кольори, у США — 16.
Дві породи — дві різні краси
Існують лише дві основні породи, які відрізняються саме структурою волокна.
- Хуакая (Huacaya) — найпоширеніша, близько 85–90 % усього поголів’я. Її вовна росте перпендикулярно до тіла, утворюючи густі кучеряві пучки. Зовнішньо тварина нагадує плюшевого ведмедика. Волокно має хороший крімп (звивистість), що робить його особливо теплим і пружним.
- Сурі (Suri) — рідкісніша (близько 10 %). Вовна звисає довгими блискучими пасмами, схожими на дреди або шовкові шнури. Вона має особливий люстр і часто вважається більш «люксовою» для певних видів пряжі.
Обидві породи дають волокно високої якості, але хуакая переважає за кількістю, а сурі — за естетикою та блиском.
Вовна альпаки — чому вона вважається однією з найкращих у світі
Волокно альпаки порожнисте всередині. Саме ця мікроскопічна особливість забезпечує чудову термоізоляцію: матеріал зберігає тепло в холоді і не дає перегрітися в теплі. Вовна легша за овечу, міцніша, майже не викликає свербіння і, що найважливіше, не містить ланоліну. Тому вона гіпоалергенна і підходить навіть людям з чутливою шкірою.
Щорічна стрижка дає 2,3–4,5 кг сировини з дорослої тварини. З цього обсягу приблизно половина — волокно найвищого ґатунку. Воно вогнестійке, відштовхує вологу, добре тримає форму і служить роками. У текстильній промисловості його використовують для светрів, шарфів, ковдр, шкарпеток і навіть верхнього одягу.
Найтонше волокно альпаки може бути тоншим за 20 мікрон — це рівень кашеміру, але з кращою зносостійкістю.
Характер і соціальне життя
Альпаки — стадні тварини до мозку кісток. Одна альпака сумує, дві вже краще, а три і більше — це вже повноцінна сім’я. Вони спілкуються тихим гудінням, яке звучить майже як муркотіння. Коли небезпека близько, видають різкий тривожний крик. А коли незгодні — плюються. Плювок може долетіти на кілька метрів і містить досить кислий вміст шлунка.
Вони охайні: всі члени стада користуються спільними «туалетами» — купами гною в певних місцях. Це значно полегшує догляд і зменшує ризик паразитів. Альпаки легко піддаються дресируванню: вчаться ходити на повідку, заходити в причіп, лягати на команду. Багато хто використовує їх у зоотерапії — спокійний характер і м’яка шерсть чудово заспокоюють дітей і дорослих.
Чим харчуються і як живуть
Альпаки — суворі травоїдні. Вони споживають лише близько 1,5 % власної ваги на добу. Основу раціону становить трава і сіно. Узимку додають невелику кількість комбікорму з мінералами та вітамінами. Завдяки трикамерному шлунку вони дуже ефективно перетравлюють навіть бідний корм.
Вода потрібна постійно, але, як і верблюди, альпаки можуть деякий час обходитися без неї. Утримання вимагає навісу або простого сараю з трьох сторін, сухої підстилки і надійної огорожі від собак та інших хижаків. Копита (точніше, нігті) підрізають кілька разів на рік, а стрижку проводять раз на рік навесні.
Розмноження та малюки-кріа
Вагітність триває близько 11–11,5 місяців (приблизно 335 днів). Самка майже завжди народжує одного малюка, якого називають кріа. Народження відбувається вдень і стоячи. Новонароджений важить 7–10 кг і вже через кілька годин готовий бігати за мамою.
Кріа годується молоком до 6 місяців, а статевої зрілості досягає у 1,5–2,5 роки залежно від статі. Самки можуть народжувати щороку, але відповідальні фермери дають їм відпочинок.
Альпака і лама — у чому різниця
Багато хто плутає цих двох тварин. Ось чітке порівняння:
| Ознака | Альпака | Лама |
|---|---|---|
| Зріст у холці | 80–110 см | 110–120 см і більше |
| Вага | 45–90 кг | 130–200 кг |
| Вуха | Короткі, загострені | Довгі, бананоподібні |
| Призначення | Вовна | Перевезення вантажів, охорона |
| Характер вовни | М’яка, густа, тонка | Грубіша, з більшою кількістю остьового волосся |
Дані зіставлені на основі матеріалів сайтів wikipedia.org та alpacainfo.com.
Цікаві факти про альпак
- Альпаки не мають верхніх передніх зубів — лише нижні, якими вони акуратно зрізають траву.
- Вони можуть прожити до 25–28 років при хорошому догляді, хоча середня тривалість життя — 15–20 років.
- У Перу вовна альпаки колись виконувала роль валюти. Найкращі зразки йшли виключно знаті інків.
- Альпаки майже не мають запаху. Навіть їхній гній пахне значно слабше, ніж у овець чи кіз.
- Самці альпак мають «бойові» ікла, які іноді підпилюють, щоб уникнути травм під час бійок за домінування.
- Одне стадо альпак може ефективно контролювати ріст трави і навіть покращувати ґрунт завдяки своєму гною, який є чудовим добривом.
- У деяких країнах альпак використовують як «пастухів» для овець — їхня присутність відлякує лисиць і бродячих собак.
Розведення альпак в Україні та світі
В Україні ферми з альпаками з’явилися відносно недавно, але вже встигли заявити про себе. Найактивніше їх розводять у Карпатах і на Рівненщині. Власники зазначають, що тварини добре переносять українські зими, якщо забезпечити сухий навіс і якісне сіно. Основний дохід фермери отримують не стільки від продажу вовни, скільки від агротуризму: люди приїжджають погладити пухнастих мешканців, зробити фото і купити вироби з місцевої пряжі.
У світі альпаководство — це вже серйозна галузь. Австралія, США та Нова Зеландія мають добре розвинені асоціації заводчиків, які ведуть племінні книги і проводять виставки. Якість волокна постійно покращується завдяки селекції.
Практичні поради тим, хто хоче завести альпак
Якщо ви розглядаєте ідею власного маленького стада, почніть з трьох тварин одного віку і статі (або самки з кріа). Одна альпака буде нещасною. Потрібна ділянка з травою, надійна огорожа висотою не менше 1,5 метра і простий сарай. Ветеринарний супровід обов’язковий — особливо щодо паразитів і вакцинації.
Стрижку краще довірити професіоналу хоча б перші кілька разів. Вовну можна продавати сировиною, здавати на переробку або самостійно прясти. Багато українських майстрів уже працюють з місцевою альпаковою пряжею і створюють унікальні речі.
Альпаки не вимагають складного догляду, але потребують уваги, спілкування і компанії собі подібних. Зате у відповідь вони дарують спокій, м’якість і ту особливу радість, яку викликає лише зустріч із по-справжньому доброю і красивою твариною.