Рудоволоса дівчинка з вузькими стегнами й гострим поглядом стояла на сцені Колонного залу Будинку Союзів у 1954 році. Їй було лише п’ять. Зал затихав, коли вона починала співати, а потім вибухав оплесками. Саме з цього моменту почалася історія Алли Борисівни Пугачової — не тієї Примадонни, яку знають усі, а тендітної, норовливої, іноді сором’язливої дівчинки з Зонточного провулку. Її молодість — це не глянцеві фото з яскравим макіяжем. Це двори післявоєнної Москви, тригодинні заняття на фортепіано щодня, перші сигарети в чотирнадцять і голос, який уже тоді не вміщався в рамки звичайного радянського дитинства.

Алла Пугачова народилася 15 квітня 1949 року в Москві в сім’ї фронтовиків. Батько Борис Михайлович Пугачов пройшов війну, втратив око, але зберіг артистичну жилку — грав у народному театрі. Мати Зінаїда Архипівна Одегова теж була на фронті: спочатку в ППО, потім у концертній бригаді. Перша дитина пари, син Геннадій, помер немовлям. Аллу назвали на честь актриси МХАТу Алли Тарасової. Молодший брат Євген з’явився рівно через рік. Сім’я жила в двоповерховому дерев’яному будинку в Зонточному провулку біля Селянської застави — місці, якого давно немає на карті Москви.

Дитинство між двором і піаніно

Повоєнна Москва пахла вугіллям, свіжоспеченим хлібом і надією, яка ще не встигла стати звичкою. У дворі Зонточного провулку Алла швидко стала лідером. Хлопці поважали її кулаки й гострий язик. За це й дали прізвисько «Фельдфебель». Вона захищала молодшого брата, не боялася бійок і вже в підлітковому віці вміла постояти за себе так, що дорослі іноді розводили руками. Сама співачка пізніше зізнавалася, що до шістнадцяти років відчувала себе «дикаркою»: худенька, в окулярах, з шепелявістю, закрита у власному світі музики.

Батьки з ранніх років привчали дочку до дисципліни. У п’ять років Алла вже сиділа за піаніно. Мати вимагала мінімум три години щоденних занять — навіть улітку на дачі в Новоалександрово, куди привозили трофейне піаніно «Циммерман». У 1956 році дівчинка одночасно пішла в перший клас школи № 496 і в музичну школу № 31 при училищі імені Іпполітова-Іванова. Учителька Роза Йосипівна Рюміна згадувала, що Алла була здібною, але далеко не найяскравішою ученицею. Зате фігурка ідеальна, ніжки тонкі, а характер — як ртуть.

Шкільні роки проходили під знаком постійного внутрішнього конфлікту. З одного боку — музика, з іншого — бажання бути «своєю» у дворі. У чотирнадцять Алла вперше запалила. Для радянської школярки це був справжній бунт. Вона могла зірвати урок математики, організувавши страйк класу, або втекти з подругою замість занять. Але коли сідала за інструмент, усе змінювалося. Голос уже тоді мав особливу щільність — не дитячу, а майже дорослу, з надривом, який пізніше стане її візитівкою.

Музичне училище й перші професійні кроки

У 1964 році Алла закінчила вісім класів і музичну школу з відмінними оцінками з фортепіано. Вступила до музичного училища імені Іпполітова-Іванова на диригентсько-хорове відділення. Фортепіано їй уже здавалося нудним — хотіла співати. Саме тут доля зробила перший серйозний поворот. Восени 1965 року, прогулюючи з подругою, вона випадково зайшла в клуб, де йшло прослуховування. Заспівала уривок пісні, яку щойно почула від інших дівчат, і її взяли. Так почалися перші гастролі з програмою «Піф-Паф, або Сатиричні постріли по промахах» Олександра Лівшиця та Олександра Левенбука.

У грудні того ж року шістнадцятирічна Алла записала для програми «Доброго ранку!» Всесоюзного радіо пісню «Робот» (музика Льва Мерабова, слова Михайла Танича). Це був її офіційний дебют. Голос звучав по всьому Союзу, хоча сама співачка ще носила студентський квиток. Через гастролі вона пропустила іспити, отримала «двійку» і змушена була півроку працювати вчителькою музики в звичайній школі № 621. Диплом диригента хору вона все-таки отримала в травні 1969 року.

Паралельно з’являлися нові можливості. У 1966 році — запис пісень Володимира Шаїнського. У 1967-му — перший вихід на телебачення в програмі «Будильник» із піснею «Іду з кіно». Того ж року — агітбригада радіостанції «Юність» Бориса Вахнюка. Теплохід по Іртишу й Обі, концерти для нафтовиків, геологів, будівельників. Саме там Алла вперше виконувала власний «Єдиний вальс» під гітару. Вона вже писала пісні, хоча ніхто особливо не звертав на це уваги.

Зовнішність, стиль і бунт проти радянської скромності

Молода Пугачова була далека від канонів радянської краси. Тонка, з рудим кудлатим волоссям, великими очима й тією самою щілинкою між зубами, яку пізніше намагалися приховати на зйомках. Вона носила короткі спідниці, коли це ще вважалося викликом, фарбувалася яскраво й не боялася виглядати «зайвою» у світі скромних радянських дівчат. Однокласники згадували, що вона могла прийти на заняття в міні й з підведеними очима, і викладачі хапалися за голову.

Цей образ формувався не випадково. Алла відчувала, що сцена вимагає іншого — сміливішого, відвертішого. Вона спостерігала за Едіт Піаф, Еллою Фітцджеральд, Клавдією Шульженко і розуміла: естрада — це не лише голос. Це особистість, яка виходить за межі дозволеного. Саме тому її ранні сценічні образи вже містили той самий «пугачовський» виклик — високі чоботи, короткі сукні, пишне волосся, яке ніби жило окремим життям.

Цікаві факти про Аллу Пугачову в молодості

• У п’ять років вона вперше вийшла на велику сцену, але спочатку сховалася за куліси від страху. Мати змусила вийти словами: «Ти вже велика».
• Батько Борис Михайлович у 1963 році отримав умовний термін за господарські зловживання на фабриці й відсидів півтора року. Це сильно вплинуло на сімейний бюджет і змусило Аллу рано почати заробляти.
• Вона сама запропонувала руку й серце своєму першому чоловікові Міколасу Орбакасу. За його спогадами, одного ранку Алла розбудила його словами: «Ну що, пішли робити пропозицію».
• Перший власний твір — «Єдиний вальс» — вона виконувала під гітару нафтовикам на Обі ще в 1967 році.
• До шістнадцяти років її називали «дикаркою». Сцена, за її словами, «зробила з мене людину».

Перший шлюб і народження доньки

У 1969 році Алла влаштувалася концертмейстером у Державне училище циркового та естрадного мистецтва. Там познайомилася з литовським акробатом Міколасом Орбакасом. Він був сором’язливим, вона — рішучою. Весілля зіграли 8 жовтня 1969 року. Молоді жили бідно, у комуналці, іноді допомагали батьки Алли. 25 травня 1971 року народилася донька Христина. Офіційно Алла носила прізвище Орбакене, але на сцені залишалася Пугачовою.

Шлюб протримався чотири роки. Постійні гастролі, відсутність грошей, алкогольна залежність чоловіка — усе це зруйнувало стосунки. Розлучилися в 1973 році. Алла залишилася з маленькою донькою на руках і з кар’єрою, яка тільки набирала обертів. Саме в цей період вона переходила з одного колективу в інший: «Новий електрон», «Москвичі», оркестр Олега Лундстрема, знову «Москвичі», і нарешті — «Веселі хлопці» Павла Слободкіна.

Від «Робота» до «Арлекіно»: як народжувалася зірка

Початок 1970-х для Алли — це безкінечні дороги, холодні гримерки, концерти в клубах і філармоніях Сибіру, Далекого Сходу, Заполяр’я. Вона співала все, що давали: дитячі пісні, джаз, радянську естраду. Але всередині вже формувався той самий стиль — драматичний, іронічний, з глибоким внутрішнім надривом. У 1974 році на V Всесоюзному конкурсі артистів естради вона отримала третю премію. А в травні 1975-го поїхала на фестиваль «Золотий Орфей» у Болгарію.

Пісня «Арлекіно» змінила все. Алла переклала текст, переробила аранжування, додала фірмовий сміх у кінці. Гран-прі, біс, міньйон тиражем 14 мільйонів примірників. Радянський Союз раптом побачив не просто співачку, а явище. Молода жінка з рудою гривою, яка вміла бути одночасно смішною, трагічною, зухвалою й щирою, увійшла в кожен дім.

Молодість Алли Пугачової — це історія дівчинки, яка росла в тіні війни, але вибрала світло сцени. Вона пройшла через дворові бійки, тригодинні гами, перші сигарети, випадкові гастролі й ранній шлюб. Кожен з цих етапів відточував характер, який пізніше назвуть «пугачовським». Той самий вогонь, який спалахнув у Колонному залі в 1954 році, через двадцять років уже палав на всю країну. І саме молодість зробила його таким яскравим і неповторним.