Річка Сірет тут не просто водна артерія. Вона народжується у Карпатах, бурхлива і примхлива, особливо під час весняного танення снігів. Саме ця властивість лягла в основу однієї з найпоширеніших версій назви поселення — «берегомет», місце, де вода «метає» береги. Друга теорія пов’язує топонім із німецьким «Berg» — гора, що відображає рельєф місцевості. Обидві версії живуть паралельно, а місцеві досі називають селище «Берегміть» або «до Берегмети».

Історія Берегомета сягає принаймні XV століття. У ті часи Буковина входила до Молдавського князівства, яке сплачувало данину Османській імперії. Важкі податки, повинності та набіги кримських татар змушували людей тікати в густі ліси передгір’я. Перші поселенці — кілька сімей — обрали місце біля Сірету: тут була риба, вода, деревина для будівництва і можливість полювати. Житла будували прості — з сіньми, коморою, курною піччю, без підлоги. Тварини зимували в хаті, вікна були маленькими, щоб зберігати тепло. Поступово поселення розросталося, і вже 1696 року воно згадується в документах.

У XIX столітті Берегомет опинився у володіннях графського роду Васильків. Найяскравішою постаттю став Микола Василько — уродженець сусідніх Лукавців, випускник віденського Терезіануму, депутат Буковинського сейму та австрійського рейхстагу. Він створив «Вільнодумний союз», домігся низки законів, що розширювали культурну й політичну автономію українців Буковини. У 1911 році українська фракція в сеймі налічувала вже 17 депутатів. Під час визвольних змагань 1918–1924 років Василько представляв Західноукраїнську Народну Республіку в Австрії, а пізніше Українську Народну Республіку у Швейцарії та Німеччині. Його спадщина в Берегометі — це не лише політичні здобутки, а й конкретні справи: у 1890 році він заклав дендропарк, а родина фінансувала будівництво мурованої Михайлівської церкви 1888 року.

Сьогодні на розі Центральної та дороги до Вижниці стоїть саме ця Михайлівська церква. Біля неї зберігся старий цвинтар із пам’ятним хрестом від ще давнішої церкви 1773 року, яку пізніше перевезли до Долішнього Шепота. Поруч — надгробки з родовим гербом Васильків: стріла з оперенням, що впирається в півмісяць, і геральдична корона. Недалеко, на Центральній, 12, збереглася колишня літня резиденція роду — тепер тут селищна лікарня.

Особливе місце в історії селища посідає дерев’яна церква Святого Юрія, збудована 1894 року. Вона стояла ліворуч від дороги на Сторожинець і була справжньою окрасою. 18 червня 2010 року сталася трагедія — храм згорів. Громада не змирилася з втратою. 19 травня 2024 року митрополит Епіфаній освятив новий Свято-Юріївський храм на тому самому місці. Це не просто відбудова — це символ відновлення після випробувань, який об’єднав людей навколо віри та пам’яті.

Берегомет ніколи не був моноетнічним. У різні періоди тут жили українці, румуни (тому й «Волоський Берегомет»), євреї, німці. Єврейська громада сформувалася ще в XVII столітті. Наприкінці XIX — на початку XX століття євреї становили 10–13 % населення. Вони були прихильниками візницького хасидизму, мали дві синагоги, дві мікви, три хедери, дві талмуд-тори, благодійні товариства. Головними заняттями були гончарство, лісозаготівля та торгівля деревиною. Рабини з родини Дахнерів (зокрема Менахем-Альтер і його син Пінхас-Йосиф) служили громаді десятиліттями.

Друга світова війна знищила цю спільноту майже повністю. У 1941–1943 роках більшість євреїв Берегомета загинула в таборах Трансністрії. Деякі сім’ї повернулися 1944 року, але 1945-го стався новий удар — напад українських партизанів, під час якого спалили обидві синагоги й кілька будинків, загинуло п’ять осіб. Залишки громади переселилися до Чернівців. Єврейський цвинтар, заснований 1869 року, у 1960-х зруйнували під меблеву фабрику. Лише недавно на його краю відбудували невеликий оhel і відновили три могили, зокрема поховання рабина Менахема Менделя Дікнера. Меморіальна дошка вшановує пам’ять родини Ловеллів, яка загинула в Трансністрії.

Після 1944 року Берегомет увійшов до складу Української РСР. 1963 року село отримало статус селища міського типу. У 1966 році остаточно закріпилася сучасна назва без «над Сіретом». Радянський період приніс нові адміністративні структури, школи, лікарню. Після проголошення незалежності України та особливо після реформи децентралізації Берегомет став центром об’єднаної територіальної громади. Сьогодні тут функціонує гімназія, кілька шкіл, залізнична станція, мережа магазинів і закладів обслуговування. Селище простягнулося на 12 кілометрів уздовж річки, налічує 83 вулиці та провулки.

Природа Берегомета — це окрема історія. Тут розташована адміністрація Вижницького національного природного парку. Неподалік — Сіретський заказник та Сіретські скелі. У самому селищі на Центральній вулиці зберігся Берегометський парк — пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, заснована 1890 року. Його площа становить близько 3 гектарів, тут росте 54 види та форми дерев і чагарників. Серед них — два унікальні екземпляри псевдомодрини золотистої (рідкісної навіть у природному ареалі в дельті Янцзи), балканська ялина, віргінський ялівець, канадська тсуга, тис, гінкго та тюльпанове дерево. Парк досі нагадує про просвітницький запал Миколи Василька.

Гора Стіжок (Малий Стіжок, 784 м) манить туристів не лише краєвидами. З нею пов’язана легенда про Олексу Довбуша — ватажка опришків, який нібито сховав тут частину награбованих скарбів. Підйом на гору — популярний короткий маршрут для тих, хто приїжджає на день.

Туризм у Берегометі розвивається спокійно й автентично. Селище не перетворилося на шумний курорт, тому сюди їдуть ті, хто шукає справжніх Карпат без натовпів. Найкраще добиратися автомобілем — дороги з Чернівців або Вижниці в хорошому стані, хоча в горах завжди варто бути уважним до поворотів і погоди. Громадським транспортом також зручно: автобуси курсують регулярно.

Житло пропонують приватні садиби, котеджі та невеликі готельні комплекси — «Стіжок», Cosy House та інші. Багато господарів здають кімнати або цілі будинки з кухнею, що зручно для сімей або компаній. Ціни помірні порівняно з популярнішими курортами Івано-Франківщини чи Закарпаття.

Що робити в Берегометі? Прогулятися набережною Сірету, особливо навесні, коли річка демонструє свою силу. Піднятися на Стіжок на світанку — краєвид на долину вартий зусиль. Відвідати відроджений Свято-Юріївський храм і Михайлівську церкву. Пройтися алеями дендропарку, де можна побачити дерева, яких більше ніде в Україні майже не зустрінеш. Отримати інформацію про маршрути в адміністрації Вижницького національного парку — саме тут вона розташована. Взимку поруч, у Миговому, працює гірськолижний комплекс. Влітку — рибалка, збір грибів і ягід у навколишніх лісах, велопрогулянки.

Для просунутих мандрівників цікаво поєднати візит до Берегомета з поїздкою до Вижниці, Німчича чи далі — у напрямку Путили. Для тих, хто вперше в Карпатах, Берегомет стане ідеальною «базою» для першого знайомства з регіоном: тут спокійно, чисто, люди привітні, а природа розкривається поступово, без зайвого пафосу.

Цікаві факти про Берегомет

Річка, що «метає береги». Саме ця особливість Сірету — щорічне перенесення гравію й зміна русла — дала, за однією з версій, назву селищу. Навесні вода тут справді творить нову географію буквально на очах.

Унікальні дерева з Китаю. У Берегометському дендропарку ростуть два екземпляри псевдомодрини золотистої — дерева, яке в дикій природі зустрічається лише в дельті річки Янцзи. Їх посадив 1890 року Микола Василько, і вони досі є головною «перлиною» парку.

Храм, відроджений у 2024-му. Після пожежі 2010 року, що знищила дерев’яну церкву Святого Юрія 1894 року, громада збудувала нову святиню. 19 травня 2024 року її освятив митрополит Епіфаній — подія, яка стала справжнім святом для всього Берегомета.

Скарби Довбуша на Стіжку. Місцева легенда стверджує, що ватажок опришків Олекса Довбуш сховав частину награбованого золота саме на горі Стіжок. Скарбів ніхто не знайшов, зате краєвиди з вершини — один із найкращих у районі.

Адміністрація національного парку. Саме в Берегометі розташована адміністрація Вижницького національного природного парку. Звідси розпочинаються багато екологічних маршрутів, а працівники парку регулярно проводять просвітницькі заходи для місцевих і гостей.

Єврейська пам’ять, що оживає. На місці зруйнованого в 1960-х єврейського цвинтаря нещодавно відновили ohel і три могили, зокрема поховання рабина Менахема Менделя Дікнера. Це один із небагатьох збережених слідів колись численної хасидської громади.

Протяжність і вулиці. Берегомет розтягнувся вздовж Сірету на 12 кілометрів і налічує 83 вулиці та провулки. Таке лінійне планування — типове для поселень, що виникали вздовж річкових долин у Карпатах.

Берегомет не кричить про себе гучними фестивалями чи глянцевими буклетами. Він розкривається тим, хто готовий слухати — слухати шум Сірету, шелест старих дерев у дендропарку, історії місцевих про Васильків, Довбуша й відроджений храм. Тут переплітаються епохи: від середньовічних втікачів у гори до сучасної територіальної громади, від графських маєтків до національного парку.

Сюди приїжджають за тишею, за справжньою карпатською природою і за відчуттям, що історія — це не абстрактні дати в підручнику, а те, що досі живе в кожній вулиці, кожному дереві й кожній відновленій святині. Берегомет залишається одним із тих куточків Буковини, де минуле й сучасне не просто співіснують — вони продовжують розмову, яку почали ще п’ять століть тому.