У перші тижні повномасштабного вторгнення, коли доля столиці висіла на волосині, саме такі офіцери, як старший лейтенант Віктор Головко, ставали тією тонкою лінією, що стримувала натиск. Народжений 6 травня 1984 року в Херсоні, він уже в ранньому дитинстві опинився в Дубровиці на Рівненщині — місті, яке назавжди стало для нього домом. Школа № 2, звичайне провінційне дитинство, а потім свідомий вибір військової стежки — усе це сформувало людину, яка в 37 років віддала найцінніше, захищаючи підступи до Києва.

Його шлях до звання Героя України — це не раптовий порив, а багаторічна, наполеглива служба. Закінчивши у 2001 році дубровицьку школу, Віктор здобув юридичну освіту в Національній академії внутрішніх справ у Києві. Проте замість кабінету юриста він обрав елітний спецпідрозділ. Майже двадцять років у війську, з них дев’ять — у окремому загоні спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України. Там він став командиром 2-ї бойової групи спеціального призначення (водолазної). Псевдо «Дік» знали й поважали побратими.

Служба в «Омезі» до 2014 року мала переважно поліцейський та охоронний характер: знешкодження терористів, звільнення заручників, забезпечення важливих державних заходів. Але з початком антитерористичної операції на сході підрозділ швидко переорієнтувався на бойові завдання. Віктор Головко з перших днів АТО опинився на передовій. Досвід, отриманий у боях на Донбасі, став фундаментом для того, що відбулося навесні 2022 року.

24 лютого, у перший день повномасштабного вторгнення, група під командуванням Головка разом із бойовою групою майора Романа Собківа отримала наказ обороняти Міжнародний аеропорт «Київ» імені Ігоря Сікорського. Дев’ять діб гвардійці утримували позиції, не даючи диверсійно-розвідувальним групам противника створити плацдарм для десанту біля самого серця столиці. За цей час вони затримали та передали Службі безпеки України одинадцять підозрілих осіб. Аеропорт залишився під контролем України — важливий тактичний успіх у перші, найкритичніші дні.

4 березня підрозділи перекинули у Вишгородський район Київщини. Тут тривала напружена робота з прочесування місцевості та пошуку можливих переправ через Ірпінь — річку, яка стала природним рубежем оборони столиці. 7 березня поблизу села Синяк група Головка виявила та знешкодила ворожий секрет. Кожен такий епізод відтягував час, дозволяв основним силам перегрупуватися та готувати контрдії.

12 березня 2022 року біля села Гута-Межигірська ситуація стала критичною. Групи Собківа та Головка отримали інформацію про переправу окупантів через Ірпінь. Спільний загін натрапив на засідку. Вирішили, що група Головка залишиться на місці та відволікатиме увагу ворога, а група Собківа спробує обійти противника з флангу. Майор Собків загинув у тому бою. У цей момент позаду позицій українських спецпризначенців з’явився російський вертоліт Мі-8 під прикриттям ударного Ка-52. Десант почав висадку.

Віктор Головко миттєво зорієнтувався. Він розгорнув частину бійців, висунувся до місця висадки та організував знищення десанту. Коли ворог спробував висадити другу хвилю, Головко особисто ліквідував трьох десантників і не дав їм закріпитися. Під час надання допомоги пораненому побратиму по групі їх накрило гранатою. Старший лейтенант отримав поранення, але не кинув товариша. Він виніс його до евакуаційного автомобіля. Коли поранені вже сідали в машину, ворожий постріл з РПГ знищив транспорт. Разом із двома пораненими військовослужбовцями загинув і Віктор Головко.

Його дружина Катерина, син Давид (на той момент сім років) та донька Мілана (лише шість місяців) залишилися без чоловіка й батька. Мама Лідія Артемівна втратила сина. У Дубровиці 24 березня 2022 року відбулося прощання. Школа № 2, де навчався майбутній Герой, опублікувала щирі співчуття родині. 17 квітня 2022 року Указом Президента України № 251/2022 Віктору Головку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

У жовтні 2022 року в Дубровиці провулок Артеменка перейменували на провулок імені Віктора Головка. У книзі «Національна гвардія України. Герої України 2014—2024» його подвиг описано поряд із подвигом майора Романа Собківа. Національна гвардія України та місцеві медіа зберегли спогади про офіцера, який у найгарячіші дні весни 2022-го не дозволив ворогу вільно маневрувати під Києвом.

Цікаві факти про Віктора Головка

1. Хоча Віктор народився в Херсоні, майже все свідоме життя він пов’язував із Дубровицею — саме туди родина переїхала, коли йому було два роки, і саме там він закінчив школу № 2 у 2001 році.

2. Маючи юридичну освіту (Національна академія внутрішніх справ, 2015), він обрав не адвокатську практику, а елітний спецпідрозділ «Омега», де прослужив дев’ять років командиром водолазної бойової групи.

3. Віктор був палким уболівальником київського «Динамо» — футбол залишався його особистою віддушиною навіть у найнапруженіші періоди служби.

4. На момент загибелі 12 березня 2022 року його доньці Мілані було лише шість місяців, а сину Давидові — сім років. Молодий батько віддав життя, захищаючи майбутнє своїх дітей та всієї країни.

5. Разом із групою майора Романа Собківа Головко утримував аеропорт «Київ» дев’ять діб і особисто брав участь у затриманні одинадцяти підозрілих у диверсійній діяльності осіб, яких передали СБУ.

6. У останньому бою він не лише знищив ворожий десант, а й ціною власного життя врятував пораненого побратима, прикривши його від гранати та донісши до евакуаційного транспорту.

7. У рідному місті його ім’ям назвали провулок — єдине, але дуже важливе увічнення пам’яті людини, яка в найкритичніші дні весни 2022 року стояла на захисті столиці.

Подвиг Віктора Головка — це приклад того, як один офіцер у критичний момент може змінити хід локального бою і вплинути на оборону цілого міста. Його історія живе в спогадах побратимів, у шкільних стінах Дубровиці та в назвах вулиць, які тепер нагадують новим поколінням про ціну свободи. Сім’я, друзі та вся Україна пам’ятають його не лише як Героя з орденом «Золота Зірка», а як живу людину — люблячого батька, відданого друга та професіонала, який до останнього подиху залишався вірним присязі.