Птах ківі одразу впізнається за грушоподібним тулубом, довгим тонким дзьобом і м’яким оперенням, яке більше нагадує шерсть, ніж пір’я. Цей нелітаючий ендемік Нової Зеландії живе лише на островах країни та прилеглих територіях. Розміром він приблизно з курку, вага коливається від 0,9 до 4 кг залежно від виду та статі, а самки завжди більші за самців. Ніздрі розташовані на самому кінчику дзьоба — єдина така особливість серед усіх птахів світу. Саме завдяки цьому ківі чудово нюхає здобич під землею.

Назва «ківі» походить від характерного крику самців, який звучить як «кі-ві». Місцеві жителі здавна називали так цих птахів, а згодом це слово стало і неофіційним прізвиськом самих новозеландців. Плід актинідії отримав свою назву пізніше — через зовнішню схожість опушеної шкірки з оперенням птаха. Ківі належить до ряду ківіподібних (або іноді страусоподібних) і родини ківієвих. Рід Apteryx включає п’ять сучасних видів, усі вони ендемічні для Нової Зеландії.

Предки сучасних ківі потрапили на острови приблизно 30–60 мільйонів років тому. Генетичні дослідження показали, що найближчими родичами є ему та казуари, а не вимерлі моа, як довго вважали. За мільйони років ізоляції без наземних хижаків-ссавців ківі зайняв нішу, яку в інших місцях займають дрібні ссавці. Температура тіла у них нижча, ніж у більшості птахів — близько 38 °C, кістки не пневматичні, а пір’я втратило жорсткість і стало схожим на шерсть.

Зовнішній вигляд і анатомічні особливості птаха ківі

Тіло ківі грушоподібне, шия коротка, голова маленька, хвіст відсутній. Крила рудиментарні — лише кілька сантиметрів завдовжки і майже непомітні під густим оперенням. На кінці кожного крила є маленький кіготь, але він не використовується. Ноги потужні, чотирипалі, становлять близько третини маси тіла. М’ясисті подушечки на ступнях дозволяють тихо пересуватися навіть по вологому ґрунті.

Дзьоб — головна «суперсила» птаха. У самців він сягає 95–105 мм, у самок — 110–120 мм і більше. На кінчику розташовані ніздрі, а навколо основи — довгі вібриси, схожі на котячі вуса. Вони допомагають орієнтуватися в темряві. Очі маленькі (діаметр близько 8 мм), зір слабкий, особливо вдень. Зате нюх і слух розвинені надзвичайно. Ківі може відчувати рух здобичі під землею на глибині до 10–15 см завдяки чутливим ямкам на кінчику дзьоба.

Оперення буре, сіре або плямисте, залежно від виду. Пір’їни м’які, без додаткових стрижнів, рівномірно вкривають усе тіло. Вони не відштовхують воду так добре, як у більшості птахів, тому ківі уникає сильних дощів. Запах оперення часто описують як грибний — це природний маскувальний механізм, який колись допомагав ховатися від місцевих хижаків.

Види птаха ківі та їхні особливості

Сьогодні вчені виділяють п’ять видів. Кожен має свій ареал, розміри та статус охорони.

Дані про популяції та ареали базуються на матеріалах новозеландських природоохоронних організацій та наукових оглядів. Найчисленнішим залишається північний бурий ківі, а найрідкіснішим — рові.

Спосіб життя та поведінка

Ківі — суто нічні птахи. Вдень вони ховаються в норах, під корінням дерев або в густій рослинності. На одній території може бути до 50 сховищ, які птах змінює майже щодня. Нору часто залишають «дозрівати» кілька тижнів, щоб мох і трава замаскували вхід. Деякі види, зокрема великий сірий, будують справжні лабіринти з кількома виходами.

Територіальність у ківі дуже сильна. Пара захищає ділянку площею від кількох до сотні гектарів. Межі маркують гучними криками, які чути за кілька кілометрів. Самці особливо агресивні до конкурентів. Вночі птахи обходять усю територію, шукаючи їжу. Вони швидко бігають — швидкість може сягати майже 20 км/год — і вміють добре захищатися кігтями.

Харчування різноманітне. Основу раціону складають дощові черв’яки, личинки, жуки, павуки, молюски. Іноді додаються ягоди, насіння та дрібні плоди. Ківі розгрібає ґрунт лапами й глибоко занурює дзьоб, «скануючи» землю нюхом. У шлунку завжди є дрібні камінці, які допомагають перетирати їжу.

Розмноження та життєвий цикл

Ківі моногамні. Пари тримаються разом кілька сезонів або все життя. Шлюбний період триває з червня по березень. Через три тижні після спарювання самка відкладає одне (рідше два) яйце. Яйце — справжній рекордсмен: вага до 450 г, що становить близько 20–25 % маси самки. Розмір приблизно 120×80 мм, вміст жовтка сягає 65 % — найвищий показник серед птахів.

Перед відкладанням самка їсть утричі більше, а за кілька днів майже перестає харчуватися, бо яйце займає майже весь простір у тілі. Висиджує переважно самець протягом 70–85 днів. Він залишає гніздо лише на кілька годин для годування. Пташеня вилуплюється вже вкрите пір’ям і виглядає як мініатюрна копія дорослого. Батьки майже не піклуються про нього. Перші дні пташеня живе за рахунок запасів жовтка, а через 1–2 тижні починає самостійно шукати їжу.

Молоді ківі ростуть повільно. Статевої зрілості самці досягають у 18 місяців, самки — у 2–3 роки, але перше яйце відкладають лише у 3–5 років. Тривалість життя в природі може сягати 50–60 років. За життя одна самка здатна відкласти до сотні яєць.

Цікаві факти про птаха ківі

• Ківі — єдиний птах у світі з ніздрями на кінчику дзьоба.
• Оперення настільки м’яке, що здалеку птах виглядає волохатим, ніби вкритий шерстю.
• Деякі особини можуть повноцінно жити навіть повністю сліпими — нюх і слух повністю компенсують відсутність зору.
• Температура тіла нижча, ніж у більшості птахів.
• У самок функціонують обидва яєчники, а не лише лівий, як у більшості птахів.
• Ківі може чхнути, щоб очистити ніздрі від бруду.
• Пташенята майже не мають захисту — без контролю хижаків до 90 % гинуть у перші місяці життя.

Загрози та охорона

До появи людини популяція ківі налічувала мільйони особин. Зараз загальна чисельність оцінюється приблизно в 68–70 тисяч. Головні загрози — інтродуковані хижаки (горностаї, тхори, щури, коти, собаки) та втрата середовища існування. Без захисту лише 5 % пташенят доживають до дорослого віку. У районах з контролем хижаків виживання зростає до 50–60 %.

Програми збереження включають створення заповідників без хижаків, транслокації птахів, виведення пташенят у неволі (Operation Nest Egg) та масове відловлювання шкідників. Успішні проекти вже дозволили повернути ківі в райони, де їх не було понад сто років, зокрема в околиці Веллінгтона. Окремі популяції, особливо північного бурого ківі, демонструють стабільне зростання там, де ведеться активна охорона.

Ківі залишається національним символом Нової Зеландії. Його зображення з’являється на монетах, марках, логотипах. Для місцевих жителів це не просто птах, а частина культурної ідентичності та живий доказ того, наскільки унікальною може бути еволюція на ізольованих островах. Кожна зустріч із ним у природі — рідкісна удача, бо птах полохливий і активний лише вночі.

Сучасні дослідження продовжують розкривати нові деталі. Нещодавні відкриття невеликих материкових популяцій малого плямистого ківі дають надію на розширення генетичного різноманіття. Робота з відновлення триває, і саме від спільних зусиль залежить, чи залишиться нічний крик «кі-ві» лунати в новозеландських лісах і надалі.