Останні вихідні вересня в Хмельницькому завжди особливі. Саме тоді місто вбирає святковий настрій, а вулиці наповнюються запахом свіжої випічки, звуками музики та голосами людей, які збираються разом. У 2026 році День міста Хмельницький припадає на 26 вересня — суботу. Цього дня обласний центр відзначатиме 595-ту річницю першої писемної згадки про поселення, з якого все почалося.

Свято давно стало не просто офіційною датою в календарі. Для хмельничан це момент, коли можна відчути, наскільки глибоке коріння має їхнє місто, і водночас побачити, як воно живе сьогодні. Ярмарки з подільськими сирами та медом, концерти біля кінотеатру імені Тараса Шевченка, виставки прапорів військових частин і тисячі людей, які просто гуляють набережною — усе це створює атмосферу справжньої єдності.

Місто, яке колись було невеликим поселенням на злитті Плоскої та Південного Бугу, сьогодні є одним із найбільших центрів Поділля. І День міста щоразу нагадує: історія тут не застигла в підручниках, вона продовжується щодня.

Від Плоскирівців до Хмельницького: довгий шлях міста

Усе почалося з королівського документа. У лютому 1431 року польський король Владислав II Ягайло записав шляхтичу Янові Чанстуловському право на володіння селами Голисин і Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі. Цей пергамент, знайдений у варшавських архівах істориком Віталієм Михайловським на початку 2000-х, став відправною точкою офіційної історії міста. До того довгий час відлік вели від 1493 року, і лише після наукових конференцій 2006-го дату змінили. Місто «постаріло» одразу на шістдесят два роки.

Плоскирівці швидко перетворилися на Плоскирів. У XVI столітті поселення отримало магдебурзьке право і стало важливим торговим пунктом. Річка давала можливість розвивати ремесла, а розташування на перетині шляхів приваблювало купців. XVII століття принесло важкі випробування. Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького містечко неодноразово переходило з рук у руки, а в 1672–1699 роках опинилося під османською владою. Після повернення до Речі Посполитої власниками стали магнати Замойські. Саме їхній герб — три перехрещені стріли — ліг в основу сучасного герба Хмельницького.

У 1795 році, після входження Поділля до складу Російської імперії, з’явилася назва Проскурів. Вона закріпилася майже на півтора століття. Місто росло. У 1870-му проклали залізницю, і Проскурів перетворився на потужний торговий і промисловий центр Подільської губернії. Тютюнова фабрика, цукровий завод, чавуноливарне виробництво, перший театр, реальне училище — усе це з’явилося на межі XIX–XX століть. Населення зросло з двох тисяч до понад тридцяти шести тисяч.

Двадцяте століття принесло революції, війни, окупації та відродження. У 1941 році Проскурів став обласним центром. 25 березня 1944-го місто звільнили війська 1-го Українського фронту. А 16 січня 1954 року, до 300-річчя Переяславської ради, Проскурів перейменували на Хмельницький. Гетьман Богдан Хмельницький, на честь якого назвали місто, ніколи тут не бував. Проте ім’я закріпилося, і сьогодні воно звучить природно для всіх, хто тут живе.

Як народилося свято Дня міста

Ідея святкувати День міста з’явилася на початку 1980-х. Спочатку це були локальні заходи — День двору, День вулиці чи мікрорайону. Люди впорядковували території, садили дерева, влаштовували невеликі концерти. Перші повноцінні святкування відбулися 1983 року. Тоді дату прив’язували до першого тижня жовтня — після основних польових робіт.

У 1990-х свято перенесли на останні вихідні вересня. Це рішення виявилося вдалим. Осінь на Поділлі м’яка, золота, з запахом яблук і меду. Саме в цей час місто виглядає особливо затишно. 1993 рік став гучним — тоді відзначали «500-річчя» за старою датою. Після уточнення хронології традиція лише зміцніла. З’явилися великі ярмарки, концертні програми, урочисті церемонії підняття прапорів.

Після 2022 року формат дещо змінився. Менше феєрверків, більше уваги до тих, хто зараз на фронті. Виставки прапорів військових частин, благодійні збори, акцент на єдність тилу і фронту стали невід’ємною частиною свята. Але головне залишилося незмінним: люди збираються разом, щоб відчути себе частиною одного міста.

Традиційні заходи та атмосфера свята

День міста в Хмельницькому завжди розпочинається з ярмарку «Обжинки» на вулиці Прибузькій. З ранку тут розгортаються ряди з фермерськими сирами, медом, пастилою, домашньою випічкою, саджанцями та рукоділлям. Назва «Обжинки» не випадкова. Вона відсилає до стародавнього звичаю завершення жнив, коли люди дякували землі за врожай. У сучасному виконанні це живий ринок, де можна і купити, і просто поспілкуватися з виробниками з усієї області.

Біля кінотеатру імені Тараса Шевченка традиційно встановлюють головну сцену. Тут виступають місцеві колективи, запрошені артисти, дитячі ансамблі. У різні роки на цій сцені звучали і рок, і народна музика, і сучасна українська естрада. Паралельно працюють майстер-класи, освітні ярмарки в парку імені Михайла Чекмана, художні флешмоби на вулиці Проскурівського підпілля.

Особливе місце займають сімейні традиції. Багато пар спеціально обирають День міста для реєстрації шлюбу. Міський голова традиційно вітає молодят і вручає подарунки. Діти бігають між атракціонами, старші люди згадують, як святкували двадцять чи тридцять років тому. Атмосфера виходить дуже домашньою, без зайвої офіційності.

Увечері свято переходить у більш камерний формат. Хтось іде на набережну, хтось — у парк. Хтось просто сидить на лавочці з кавою і дивиться, як місто повільно заспокоюється після дня гучних подій.

Цікаві факти

• У Хмельницькому встановлено чотири пам’ятники Богдану Хмельницькому — більше, ніж у будь-якому іншому місті України.
• Найдовша вулиця міста — Кам’янецька. Вона тягнеться майже на сім кілометрів і існує з часів Плоскирова.
• Речовий ринок, відомий як «Толкучка», у 1990–2000-х роках був одним із найбільших торгових майданчиків Східної Європи. Його площа сягала близько 20 гектарів і об’єднувала десятки окремих ринків.
• Острів Кохання на Південному Бузі — штучний. Його створили після війни, коли землю, викопану під час осушення боліт, скинули посередині річки.
• Найстаріша збережена будівля міста — собор Різдва Пресвятої Богородиці 1837 року.
• Місто змінило назву тричі: Плоскирівці / Плоскирів → Проскурів → Хмельницький. При цьому гетьман, на честь якого назвали сучасне місто, тут ніколи не бував.

Що варто зробити в День міста

Якщо ви вперше опинилися в Хмельницькому саме в ці дні, є кілька речей, які точно варто зробити. По-перше, пройдіться ярмарком «Обжинки». Навіть якщо нічого не купуватимете, сама атмосфера варта уваги. По-друге, підійдіть до головної сцени біля кінотеатру Шевченка. Там завжди можна відчути пульс свята.

Обов’язково зверніть увагу на виставку військових прапорів. Це один із найсильніших моментів сучасного святкування. Кожен прапор — це конкретна історія підтримки і вдячності.

Для тих, хто любить історію, варто заглянути в Музей історії міста Хмельницького. Там можна побачити справжні архівні документи і зрозуміти, як маленьке поселення перетворилося на сучасне місто. А якщо залишиться час — прогуляйтеся набережною Південного Бугу. Восени вона особливо красива.

Місцеві радять також зайти на кілька невеликих локацій, які працюють у святкові дні. Це можуть бути дворики з вуличними музикантами, невеликі виставки місцевих художників або просто затишні кав’ярні в центрі, де в цей день збираються знайомі.

Сучасний Хмельницький і значення свята

Сьогодні в місті проживає близько 270–280 тисяч постійних мешканців. Після 2022 року сюди переїхало чимало внутрішньо переміщених осіб, і громада прийняла їх досить тепло. Хмельницький став одним із тих міст, де тил відчувається особливо сильно. Саме тому День міста зараз — це не лише про минуле. Це ще й про те, як місто тримається і допомагає.

Свято показує характер хмельничан. Вони вміють працювати, вміють торгувати, вміють підтримувати одне одного. І водночас не втрачають здатності збиратися разом, співати, куштувати свіжий сир і просто радіти, що місто живе.

Коли стоїш на Прибузькій серед яток із медом і слухаєш, як десь поруч грає музика, розумієш просту річ. П’ятсот дев’яносто п’ять років — це не просто цифра. Це сотні поколінь людей, які жили на цих берегах, будували, воювали, закохувалися і залишали після себе місто. А День міста — це момент, коли всі ці історії на мить стають видимими.

Наступного разу, коли настане остання субота вересня, варто просто вийти на вулицю. Навіть якщо нікуди спеціально не йдете. Місто в цей день говорить само. І говоритиме ще дуже довго.