Андрій Іванович Веселовський народився 28 липня 1951 року у Львові. Його професійний шлях розгортається як довга, виважена дипломатична місія, що починалася в умовах пізньорадянської дійсності й триває в епоху повномасштабної війни та європейської інтеграції України. За десятиліття він пройшов від перекладача та редактора до надзвичайного і повноважного посла, заступника міністра закордонних справ, постійного представника при Європейському Союзі та нинішнього радника директора Національного інституту стратегічних досліджень. Кожна сходинка цієї кар’єри відображає не лише особисте зростання, а й еволюцію самої української дипломатії — від перших спроб заявити про себе у світі до формування послідовної зовнішньополітичної стратегії в умовах глобальних потрясінь.

Освіта стала міцним фундаментом. 1974 року Веселовський закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю референт-перекладач з англійської, французької та російської мов. Володіння кількома іноземними мовами згодом відкрило двері до роботи на різних континентах — від Північної Африки до Північної Америки та європейських інституцій. Після нетривалого періоду роботи старшим лаборантом у Київському інженерно-будівельному інституті він 1975 року перейшов до Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ, попередника Укрінформу). У невеликій редакції, що готувала матеріали для українських діаспорних видань у Канаді, США, Польщі та Аргентині, він разом з колегами намагався розповідати про Україну людською мовою, зберігаючи при цьому внутрішню незалежність суджень у часи застою.

Робота в РАТАУ стала для молодого спеціаліста справжньою школою критичного мислення. Слухаючи західні радіостанції — BBC, Радіо Свобода, «Голос Америки» — кількома мовами, він глибше усвідомлював масштаби радянських репресій, зокрема Голодомор 1932–1933 років та чистки 1937-го. Одного разу, почувши в коридорі розмову про стеження КДБ за колегою Віталієм Шевченком, попередив того в їдальні. Шевченко відповів коротко: «Я знаю. Дякую». Такий досвід формував не лише професійні навички, а й внутрішню стійкість, яка згодом знадобилася на дипломатичній службі.

У травні 1986 року Веселовський перейшов до відділу інформації Міністерства закордонних справ Української РСР. Невеликий колектив — близько п’ятдесяти осіб — займався ідеологічними та інформаційними питаннями. Саме тоді, після Чорнобильської аварії, він супроводжував групу іноземних журналістів, зокрема кореспондента Chicago Tribune, на майданчик станції. В інтерв’ю американському виданню чесно виклав масштаби біди та закликав міжнародну спільноту допомогти Україні вийти не лише з наслідків катастрофи, а й із самої системи, що її породила. Цей епізод показав здатність молодого дипломата поєднувати професійну стриманість з людською чесністю — якість, що вирізняла його й у подальшій кар’єрі.

1989 року у складі делегації МЗС СРСР він відвідав Ватикан. Під час зустрічі з Папою Римським Іваном Павлом II висловив запрошення відвідати незалежну Україну — сміливий жест за два роки до проголошення суверенітету. Того ж року посів друге місце в конкурсі МЗС на кращий текст дипломатичного привітання. Ці події засвідчили його готовність мислити категоріями майбутнього навіть у межах існуючої системи.

Після проголошення незалежності України кар’єра Веселовського прискорилася. У 1992–1996 роках він працював радником-посланником Посольства України в Канаді. Це був час становлення перших закордонних представництв молодої держави. Робота з потужною українською діаспорою та канадським урядом допомагала закріплювати міжнародне визнання України та розвивати двосторонні відносини з країною «Великої сімки». Досвід контактів з діаспорою, набутий ще в РАТАУ, тут став особливо цінним.

Повернувшись до Києва, 1996 року він обійняв посаду заступника начальника, а з 1998 по 2001 рік — начальника Управління політичного аналізу та планування МЗС України, ставши членом колегії міністерства. На цій стратегічній позиції він брав участь у формуванні довгострокових зовнішньополітичних пріоритетів держави в складний період економічних реформ та політичних трансформацій.

У січні 2001 року Веселовського призначили Надзвичайним і Повноважним Послом України в Арабській Республіці Єгипет. З березня 2002 по жовтень 2003 року він одночасно акредитований в Республіці Кенія, а з квітня 2002 по серпень 2005 року — в Республіці Судан. Конкурентне акредитування кількох країн одночасно вимагало виняткової організованості, глибокого знання регіональних особливостей та вміння швидко перемикатися між різними культурними й політичними контекстами. Французька мова, яку він вільно використовував, значно полегшувала роботу в країнах, де вона традиційно відігравала важливу роль у дипломатичному спілкуванні. Цей період став яскравим прикладом диверсифікації української зовнішньої політики — розширення присутності не лише в Європі та Північній Америці, а й у регіонах Глобального Півдня, де Україна шукала нові можливості для торгівлі, політичної підтримки та гуманітарної співпраці.

З грудня 2005 по березень 2008 року Андрій Іванович обіймав посаду заступника міністра закордонних справ України. На цій високій посаді він безпосередньо впливав на формування та реалізацію зовнішньополітичного курсу держави. З березня 2008 по травень 2010 року став Постійним Представником України при Європейському Союзі. Цей період збігся з активізацією європейського напрямку: запуском Східного партнерства у 2009 році та підготовкою до переговорів про Угоду про асоціацію. Досвід політичного аналізу та планування, набутий роками раніше, допомагав чітко формулювати українську позицію в Брюсселі та відстоювати національні інтереси в складних переговорах з європейськими інституціями.

У 2016–2018 роках Веселовський працював Генеральним консулом України в Торонто (Канада). На цій посаді він активно взаємодіяв з українською громадою Канади, брав участь у вшануванні пам’яті українських воїнів, відзначенні важливих історичних дат, зокрема сторіччя Української Народної Республіки. Консульська робота поєднувала офіційну дипломатію з культурною та громадською складовими — важливий елемент «м’якої сили» України за кордоном.

Сьогодні Андрій Іванович Веселовський — радник директора Національного інституту стратегічних досліджень. Він регулярно коментує актуальні геополітичні події: перебіг переговорних процесів, політику Сполучених Штатів за адміністрації Трампа, виклики європейської інтеграції України, особливості відносин з країнами Центрально-Східної Європи, зокрема Угорщиною та Румунією. Його аналіз вирізняється глибиною, реалістичністю та чітким розумінням українських інтересів. Досвід людини, яка працювала в різних регіонах світу та на різних рівнях державної служби, дозволяє йому бачити не лише поточні події, а й їхні довгострокові наслідки.

Основні етапи кар’єри узгоджені з матеріалами Української дипломатичної енциклопедії та біографічними публікаціями Укрінформу.

Цікаві факти з дипломатичної кар’єри Андрія Веселовського

• У 1989 році, працюючи в Міністерстві закордонних справ УРСР, Андрій Веселовський посів друге місце в конкурсі на кращий текст дипломатичного привітання. Перше місце тоді здобув Андрій Фіалко.
• Під час зустрічі з Папою Римським Іваном Павлом II у Ватикані 1989 року він висловив запрошення відвідати незалежну Україну — за два роки до офіційного проголошення суверенітету. Цей жест засвідчив далекоглядність і сміливість молодого дипломата.
• Після Чорнобильської аварії 1986 року Веселовський супроводжував іноземних журналістів на майданчик станції та дав чесне інтерв’ю кореспонденту Chicago Tribune, закликавши світову спільноту допомогти Україні вийти не лише з технічної катастрофи, а й із самої радянської системи.
• У 1970-х роках, працюючи в РАТАУ, входив до невеликої «напівпідпільної» групи редакторів, які намагалися людською мовою розповідати діаспорі щось позитивне про Україну, попри жорсткі ідеологічні рамки. Вони слухали західні радіостанції та формували критичне бачення радянської дійсності.
• У 2001–2005 роках одночасно представляв Україну в Єгипті, Кенії та Судані. Таке конкурентне акредитування кількох держав вимагає виняткової професійної майстерності та здатності ефективно працювати в різних культурних і політичних середовищах.
• Володіє англійською, французькою та російською мовами. Французька особливо знадобилася під час роботи в Алжирі (1983–1986) та в країнах Північної й Східної Африки, де вона традиційно відігравала важливу роль у дипломатичному спілкуванні.

Шлях Андрія Івановича Веселовського — це історія людини, яка формувалася в складні часи, але завжди зберігала внутрішню свободу думки та відданість Україні. Від редакторської роботи в умовах застою до стратегічного аналізу в епоху глобальних конфліктів його кар’єра демонструє, як особиста стійкість, мовна підготовка та стратегічне мислення перетворюються на реальний внесок у зміцнення міжнародних позицій держави. Сьогодні, коли Україна відстоює своє майбутнє на багатьох фронтах, досвід таких фахівців залишається особливо цінним для розуміння як минулих уроків, так і можливих сценаріїв розвитку подій.

Його коментарі щодо переговорних процесів, політики ключових гравців та викликів європейської інтеграції продовжують з’являтися в українських медіа, допомагаючи суспільству та владі орієнтуватися в складному геополітичному ландшафті. Дипломатична місія, що почалася у Львові 1951 року, триває — тепер уже в новій якості експертного голосу, який поєднує глибоке знання історії з чітким баченням сучасних реалій.