• Хотинські вісті

100-літній ювілей святкує жителька Хотинщини



Баба Воля із Зарожан майже все столітнє життя берегла родинну таємницю


13 квітня жителька Зарожан Ольга Георгіївна Галюк зустріла свій поважний ювілей – сторіччя. Напередодні свята про пережите за вік іменинниця розповіла кореспонденту «Хотинських вістей».

Дай Боже нам усім дожити до років ювілярки, а, головне, при такій пам’яті, як у неї. Баба Воля, так її називають у селі, може докладно розповісти і про дитинство, і юність, і зрілість. Перед очима немов постають картини з її минулого.

Майже сотню років Ольга Георгіївна зберігала родинну таємницю, яку навіть її єдина донька не знала. Старенька зізналася вже онукам про те, що каменем лежало на душі. Виявляється, на четвертий день після її появи на світ рідна матір віддала дівчинку своїй сестрі-близнючці, у тієї на той час вже були два сини. Причину цьому бабуся не пояснює, а, може, й сама не знає, чому сестри так вирішили долю дівчинки. Проте, каже, ображатися на них немає за що, бо нові батьки чим могли, тим допомагали їй, як і іншим своїм дітям. Після неї у них народилися ще троє доньок.


Читати баба Воля не навчилася, але гроші рахувати вміє

Багатодітна сім’я жила бідно, але дружно. Матір навчила дівчат усякому рукоділлю: і шити, і вишивати, і прясти, і ткати, а це було головне для будь-якої господині.

– А до школи ви ходили? – запитую стареньку.

– Один день, і то не досиділа, бо дуже мене там боліла голова.

– А читати й писати умієте?

– Нє-є, – відмахується бабуся.

– Ну а рахувати? – все допитуюся, бо не розумію, як до сих років дожити без таких важливих знань. – Гроші рахуєте?

– А гроші – давайте суда!, – жартує столітня баба Воля. – Як була я вже хазяйкою на свому подвір’ї, то посадила три черешні перед хатою, і три позад неї, з них зібрала урожай і пішла торгувати аж у Кам’янець, а там вже мусила запомнити тим грошам лік.


З п’ятнадцяти років дівчина наймалася по заможних людях, робила все, що казали, ніякої роботи не боялася: і вівці доїла, і хати мастила глиною, і городи порала. До нині добре пам’ятає воєнні роки, на фронті загинули батько і брат. А вона потрапила разом з іншими односельцями на трудовий фронт аж у Макіївку, там розбирали повалені будівлі. Повернувшись звідти додому, застала голод. І знову важкі поневіряння: разом з земляками йшла аж до Станіслава за харчами.


Сімейне життя в Ольги Георгіївни не склалося, весь вік жінка самотужки працювала за двох: виконувала і чоловічу, і жіночу роботу, аби єдиній любимій донечці Євгені подарувати щасливішу долю, ніж у неї.

Потерпала від того, що не мала власної хати. Поки якось до молодої матері-одиначки не зійшлися рідні, сусіди і знайомі, усі разом дружною клакою замісили солому з глиною, зліпили лампачі і побудували гарну хатину. Волині руки самі виткали килимами й обшили достатком оселю.

Чимало літ пропрацювала жінка у колгоспі, аж до пенсії трудилася на цукровому заводі, де її продовжила донька.


Та чи не найбільш щасливою була бабуся, коли на світ з’явився її єдиний онук Вітя. Очі старенької засяяли усмішкою, коли почала пригадувати, як носила на плечах маленького онучка до садочка. Якось одягнула його у новенький костюмчик, аби був найгарнішим, а вихователька наказала зняти той одяг, бо ж замаститься. Радіє й тепер баба Воля, бо ж має ще двох уже дорослих статних правнуків Дмитра і Андрія.


На жаль, чотири роки тому жінці довелося похоронити свою єдину доньку, її серце рвалося від болю, з тих пір ноги старенької відмовили, тільки з допомогою рідних вона може трохи підніматися з ліжка. Як не дивно, проте за все своє сторічне життя Ольга Георгіївна жодного разу не ходила до лікарів, не приймала жодної пігулки. Її поважні роки трепетно оберігала спочатку донька Євгена, а тепер внучата невістка Світлана опікує бабусю постійною турботою і доглядом.



Сивочолій ювілярці й самій не віриться, що зозуля накувала їй вже аж сто літ. Та факти – річ переконлива. Паспорт засвідчує, що Ольга Галюк відсвяткувала саме такий поважний ювілей. Щирість, доброзичливість, вміння мужньо долати випробування долі, віра в день завтрашній і велике працелюбство – ось те, що допомогло бабусі Волі дожити до ста літ, а ще справжній оберіг, захист і опора, за словами старенької, – це безкорислива дбайлива любов найрідніших її людей.


Найстаршу жительку Зарожан сьогодні вітали і рідні, і гості



Із поважним і нині дуже рідкісним ювілеєм найстаршу жительку Зарожан, крім її рідних, привітали також сільський голова Микола Паур, секретар сільської ради Світлана Заплітна та завідуюча сільської бібліотеки-філії Зоя Галичанська. Гості вручили старенькій квіти, вітальні листівки і теплий плед. Та, мабуть, найбільшим подарунком для довгожительки стали години спілкування: вона розповідала про свій нелегкий життєвий шлях, про всі випробування, які підготувала для неї доля.

Вітаючи ювілярку зі святом, Микола Паур зазначив, що саме на таких людей потрібно рівнятися нинішньому поколінню, вчитися у них мудрості та гідності, бути такими ж чуйними та добрими, а також побажав іменинниці та усій родині міцного здоров’я, радості і миру.



331 views

Підпишіться на наші новини:

Редакція "Хотинські вісті"

вул. Незалежності, 44,
м. Хотин, Чернівецька обл., УКРАЇНА

+38 (03731) 2-17-63, 
+38 (03731) 2-17-65

hotvisti@gmail.com

  • White Facebook Icon
  • Белый Google+ Иконка

© 2015 "Хотинські вісті". Усі права захищені. Дизайн ІА "НОВОСЕЛИЧЧИНА"

Детальніше тут: https://www.hotvisti.com.ua/products/komanda-rukshina-u-trijtsi-lideriv-yunatskogo-chempionatu-obalsti-z-futbolu/