• Хотинські вісті

Хотинчанка допомогла двом сотням переселенцям



Разом зі своїми рідними вона безоплатно надає прихисток та їжу тим, хто цього потребує



В одному будинку, немов велика родина, живуть близько 40 людей. Вони з різних куточків України, різного віку та професій, але їх об’єднує спільна біда – війна забрала у них спокій, дім і змусила тікати у невідомість.


У кожного – своя вражаюча і зворушлива історія. Але не менше вражає щире прагнення допомогти і сердечна гостинність хотинської родини, яка відчинила двері власної оселі та свої душі для тих, хто постраждав від бойових дій.


Люди з великим серцем


Часто бачили у соцмережах, що Анастасія Сметаніна з Хотина пропонує безкоштовне житло для переселенців. Але й не здогадувалися, що вона надала прихисток не одній сотні людей, причому приймає із немовлятами та домашніми тваринами!


Кореспонденти «Хотинських вістей» вирішили завітати у цей гостинний дім, що перетворився на мініготель, у якому плату не беруть, а навпаки – годують і надають речі першої необхідності.


Підходимо до двоповерхового будинку на околиці міста. Спершу навіть не віриться, що у ньому може розміститися стільки людей. Адже він не надто великий. Очевидно, лише нещодавно поштукатурений.


«Будинок-рукавичка»

"Рекорд цього будинку – 44 людини, 8 собак та 2 коти, які одночасно тут жили. А загалом ми прийняли вже понад 200 переселенців, – розповідає Анастасія.


– Хтось приїжджав до нас на одну ніч, а деякі мешкають понад місяць. Адже ми нікого не обмежуємо у часі, а особливо сім’ї з малюками. Проходьте і ви, побачите, як ми розмістилися, – запрошує господиня. – До речі, тележурналісти, які до нас днями приїжджали, назвали наш дім «будинок-рукавичка».


Заходимо. У передпокої багато різного взуття, пройшовши далі, бачимо довгий стіл.


«Тут, у колишньому коридорі, ми всі разом снідаємо та вечеряємо, бо кухню переобладнали під ще одну спальну кімнату. Готує сніданки та вечері моя бабуся», – каже дівчина.

А обідають переселенці у кафе «Країна щастя» (цим опікується родина Анастасії).



– Моя бабуся Зоя (на фото нижче) щодня випікає пиріг з яблуками, якими щедро поділилися хотинчани. А тут можна заварити чай або каву, помити посуд, – показує Анастасія. – Наші гості знають, що всім можна користуватися, продукти спільні. Хто може, щось купує, а якщо чогось не вистачає, то купую я.

Крім того, господарі придбали ще одну пральну машинку, бо однієї не вистачало.


На першому поверсі у великому залі просто на підлозі – різні матраци, подушки, ковдри. Щоб якнайбільше було спальних місць. Збоку валізи, дитячі рюкзаки. Як розповіла дівчина, необхідні речі для спання принесли її родичі та небайдужі містяни.


Також подарували іграшки і вдалося облаштувати куточок для дітей з телевізором, щоб розрадити малечу. Зокрема, тут є чимало нових – від місцевої підприємиці.


Нам показали і ванні кімнати. Господарі подбали, щоб там були всі необхідні засоби гігієни та для прання, рушники, дитячі підгузки тощо.



«Практично ніхто не задумується про ці речі, коли у поспіху виїжджає, рятуючись від обстрілів. Тому ми купили потрібне та дві сушки для одягу», – пояснила вона.

У коридорі розмістилася ціла галерея: численні малюнки діток, які жили чи зараз живуть у цьому будинку. На деяких зображена Анастасія – з незмінною усмішкою.



Заряджає позитивом і зігріває людським теплом


«Вона наша рятівниця, наш «позитивчик», бо заряджає позитивом і зігріває людським теплом. Анастасія – велика оптимістка, приємна і дуже добра дівчина. Ми їй надзвичайно вдячні! Не кожен здатний на такі вчинки!», – каже мама, яка з донькою і чоловіком уже чимало днів тут мешкають. Бо після важкого лікування від онкохвороби у Туреччині, що тривало більше місяця, не змогли повернутися до рідного Донецька. Узагалі літаки в Україну більше не літають. Їм довелося добиратися через країни ЄС, відкривати візу… Уже два місяці вони далеко від дому, але розуміють, що на сході держави надто небезпечно.



Живуть тут і переселенці з інших міст, які стали «гарячими точками» на карті України: Чернігова, Харкова, Києва та інших.



Анастасія теж жила і працювала до війни у столиці, тож відчула жах війни. У перший день, 24 лютого, подзвонила до батька у Хотин і сказала: «Терміново доробляй сходи у будинку, бо повертаюся у Хотин, і приїдуть ще 13 чоловік».


Батьки підтримали бажання доньки допомагати переселенцям. Щоб незавершена новобудова стала придатною для проживання, господарям разом з гостями довелося спішно прибирати будівельне сміття, монтувати розетки і світильники...


– Тож першими пожильцями у хаті, на яку чимало років заробляла за кордоном моя мама і власноруч багато чого зробив тато, стали я і мої знайомі, а батьки ще ні разу не ночували. Усі місця віддаємо для переселенців, – каже Анастасія. – Моя мати Яна каже, що потрібно допомогти якнайбільшій кількості матерів з немовлятами, яким складно знайти прийнятне житло.


До речі, якось окрім дорослих у будинку жили одразу 14 дітей, це був наче дитячий садок! Є малюки, які тут вперше сіли чи відзначили день народження. Тобто у цьому гостинному домі стаються нові радісні історії.


Отримала пропозицію одружитися


Як розповіла господиня, у цьому будинку за час війни дві пари заручилися, створилася нова сім’я. Усі разом шукали сукні, інше потрібне для церемонії, що відбулася у Хотинському ДРАЦСі, влаштували весілля по-сімейному.


Цікаво, що і сама Анастасія стала нареченою у Хотині. Коли після розпису тієї пари молода кидала букет, його зловила саме Настя. І в той момент її хлопець зробив їй пропозицію руки і серця. Але наступного дня його мобілізували…

Як би не охоплювала тривога за коханого Дениса, Настя продовжує підтримувати інших. І каже, що разом з рідними вони так допомагають переселенцям, як хотіли б, щоб у подібній ситуації допомогли їм.



Залишається лише побажати здоров’я та наснаги цим чуйним людям, бо не усім властиво настільки самовіддано допомагати сотням співвітчизників, не лише відкривши двері свого будинку, а й не шкодуючи ні коштів, ні часу, ні фізичних і душевних сил.


3,026 views0 comments