• Хотинські вісті

Сила материнської любові допомагає їм боротися і жити далі

2 квітня – Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму

Кожна мама, безперечно, заслуговує на повагу та визнання, адже лише жінка наділена можливістю виношувати під серцем, народжувати та вигодовувати маля. Більшість безсонних ночей, переживань і турбот лягає на жіночі плечі. Та удвічі більше уваги заслуговують мами особливих дітей, які силою духу подають приклад для наслідування.


Вони щодня, щогодини і щохвилини огортають турботою та любов’ю своїх кровиночок, щоб уберегти їх від такого жахливого ярлика: «Ти не такий як усі».


Бути мамою дитини з інвалідністю – важко, часто боляче та сумно. Але водночас – це означає стати рішучою, цілеспрямованою, бойовою. Саме такими рисами наділені мами, які не вважають індивідуальність своєї дитини вироком. А сприймають їх такими, якими вони є, адже саме із сприйняття починається рух уперед.


Аби якомога більше інформації звучало про матусь дітей з інвалідністю, у Хотинському інклюзивно-ресурсному центрі оголошено акцію «Особлива мама особливої дитини».

Про них розкажемо і ми. Про те, як змінилося їхнє життя, коли дізналися про діагноз дитини, чого їх навчили особливі діти, і звідки черпати енергію та сили, аби не здаватися перед щоденними труднощами?


«Бути мамою дитини з аутизмом – означає стати сильною і любити удвічі більше»

Наталя Ковальська з Хотина разом із чоловіком Федором пліч-о-пліч крокують життям і вважають, що їхня сила – у сім’ї. Вона мама трьох синів, які для неї – опора, підтримка і радість в житті. Так уже склалося, що найменший син Ілля – хлопчик із складними комплексними порушеннями, у тому числі з аутизмом.


Мама бачила й розуміла, що із сином щось не так, але гадки не мала, що це відбувається через аутизм. А коли потрібно було йти до школи, Іллю направили у Чернівці на обстеження. Тоді батьки дізналися про діагноз і зрозуміли, що їхня дитина особлива. Життя в одну мить змінилося, жінка не знала, як далі жити і що з цим робити. Але по-трохи оговталась, дізналася про можливість індивідуального навчання і оформила сина до школи.


Разом із новим діагнозом розпочалося нове життя. Син багато чому навчив Наталю: «Коли дитина не така, як усі звичайні діти, до неї потрібен особливий підхід. Ілля перепитує багато разів, йому завжди потрібно пояснювати щось, нагадувати. Ставитися лише по-доброму, адже на агресію він відповідає агресією. Потрібно бути ласкавішою, ніж до інших, бо особливі дітки дуже вразливі. Їх необхідно любити ще більше», – каже Наталя Ковальська.


Вона також розповіла, що діти дають сили і натхнення далі жити.

– Часом буває важко, можу сісти й заплакати. А тоді приходить Іллюша і каже: «Мама, я ж у тебе є». І від цих слів розумієш, що ти мусиш жити заради цієї дитини. Бо він нікому не потрібен, окрім батьків, – ділиться жінка.

Наталя каже, що дуже важлива підтримка сім’ї. Чоловік, старші сини завжди їй у всьому допомагають, дуже люблять Іллю. Вона вважає, що головне – не мовчати, говорити про свою проблему. Знаходити інших батьків особливих дітей і ділитися досвідом, інформацією.


Вона рада, що є можливість відвідувати Хотинський інклюзивно-ресурсний центр. Адже син дуже змінюється після занять з психологом, реабілітологом і логопедом.

– Зі спокійною душею залишаю сина на заняттях, що дає мені можливість морально трішки розвантажитися. Адже він завжди зі мною, усе запитує в мене, лише я маю годувати, доглядати і так далі... Такі дітки прив’язуються до однієї людини, – пояснює мама Наталя.

Жінка запевняє: як би не було важко, боляче від «колючих» слів нетактовних людей, від того, як інші діти показують пальцем чи сміються із сина, потрібно віддавати дитині усю свою любов, увагу, піклування. Аби він не відчував себе одиноким.


«Якщо ви – батьки, то будьте ними до кінця»

Юлія Якимчук із Рукшина, хоч молода мама двох діток, та напрочуд сильна і вольова жінка. Вона каже, що багато вже пережила і побачила, тепер не боїться нічого. Радіє кожному новому дню і дякує Богу, що дарує здоров’я її рідним.


Зовсім юною, у 18 років, народила первістка Максима. Раділа синочку і була впевнена, що дитина здорова. Та усе змінилося, коли Максимко у віці трохи більше 2 років пішов у садочок. Вихователі почали застерігати жінку, що її хлопчик не такий як інші. Часом докоряли, що дитина не може знайти спільну мову чи б’ється з іншими дітьми. Бувало, деякі люди ранили серце молодої мами…


Батьки ж вирішили відвести дитину на огляд до лікарів. Коли ж довідалися, що у сина в голові – кіста, ще й великого розміру, не вагаючись поїхали одразу до Києва з направленням у Інститут нейрохірургії імені А. П. Ромоданова. Потрапили на прийом до професора Ю. Орлова і лікаря М. Плавського. Максимкові провели операцію… Жінка каже, що було неймовірно важко усе це пережити, вона багато молилась і плакала.

– Пізніше сину поставили діагноз – аутизм, – каже Юлія. – А усе через те, що кіста спричиняла сильний тиск на мозок і деяка його частина пошкоджена. Через це була й затримка мовлення, гіперактивність...

Скільки усього довелося пережити Юлії Якимчук! Проте вона не здалася, боролася за здоров’я сина і дякувала Богу, що її дитина жива.


Зараз, хлопець навчається індивідуально, цікавиться комп’ютерними іграми, має унікальний слух і співає. Мама каже, що він дуже добрий, спокійний, турботливий.


Вона ж з другого декрету так і не вийшла, хоч донька вже ходить до школи. Жінка змушена бути увесь час вдома і доглядати за сином. Хоч і привчає його до самостійності, а доньці наказує, що брат має бути завжди на першому місці, щоб вона ніколи його не полишала і допомагала йому. Юлія розуміє, що вони з чоловіком – не вічні.

* * *

Такої сили духу, віри, любові і доброти, що немов випромінюють ці жінки, ще треба пошукати. Вони вразливі і водночас хоробрі, бо оберігають найдорожче, що мають.

Мами особливих дітей зазнали у житті багато болю і розпачу, осуду і «кривих» поглядів, але вистояли і довели: якщо ви – батьки, то будьте ними до кінця.


Любіть та цінуйте своїх кровиночок такими, якими вони є! І будьте толерантними до особливих дітей, людей і особливих мам, серце яких дуже легко поранити, а то й розбити…


Довідково

Як зрозуміти, що з дитиною щось не так


Олеся Пислар, директорка Хотинського інклюзивно-ресурсного центру розповіла, коли потрібно звернутися з дитиною до спеціалістів:


• якщо дитина почала пізніше «агукати», тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити;

• до трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів;

• дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їх змісту, погано запам’ятовує віршики;

• у поведінці дитини є моменти, які вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас змінюється настрій;

• якщо у дитини старшого віку є труднощі в засвоєнні освітньої програми чи навчальних предметів;

• педагоги скаржаться, що у дитини є труднощі в навчанні, постійні конфлікти в класі, агресивність;

• школяр часто відчуває себе втомленим, не бажає вчитись, виконувати домашні завдання, відвідувати школу;

• дитина, на ваш погляд, надто рухлива, або, навпаки, довго думає, гірше інших навчається і погано говорить.

274 views0 comments
  • White Facebook Icon

Редакція "Хотинські вісті"

вул. Незалежності, 44,
м. Хотин, Чернівецька обл., УКРАЇНА

+38 (03731) 2-17-63, 
+38 (03731) 2-17-65

hotvisti@gmail.com

Підпишіться на наші новини:

© 2015 "Хотинські вісті". Усі права захищені. Дизайн ІА "НОВОСЕЛИЧЧИНА"

Детальніше тут: https://www.hotvisti.com.ua/products/komanda-rukshina-u-trijtsi-lideriv-yunatskogo-chempionatu-obalsti-z-futbolu/