• Хотинські вісті

Рукшинська громада прощалася із Степаном Рачуком



На жаль, цьогорічний травень сповнений сумних новин для Хотинщини. Йдуть у вічність справжні воїни, достойні сини України, які не шкодують життя заради нашої свободи…


У Степана Рачука з Рукшина було так багато мрій та планів! Він створив нову сім’ю, переїхав у Рівне, звідки його дружина. Але часто думками линув у Рукшин, де залишилася дочка від першого шлюбу, живуть сестра і два брати (ще один у Чепоносах).


Він дуже любив життя, але жити хотів тільки у вільній Україні. Ще у 2014-му, коли розпочалися бойові дії на сході держави, Степан Рачук вирішив – мусить стояти пліч-о-пліч з іншими захисниками.


Лише останній рік Степан жив не військовим, а мирним життям. Проте, коли рашисти почали повномасштабну війну наприкінці лютого, то одразу вирішив знову влитися у лави оборонців. Адже йдеться про долю всього українського народу, бо путінська орда мародерів та вбивць хоче знищити нашу націю. І знову фронт, знову передова...


Як розповів заступник Рукшинського сільського голови Валерій Мариняк, Степан разом із земляком Романом Юрічуком у складі одного розрахунку нищили з протитанкового ракетного комплексу «Стугна» російські танки, які сунули на українські міста і села.


І ось сумна звістка – скупими чорними рядками: 10 травня старший солдат Степан Васильович Рачук, оператор взводу роти вогневої підтримки, 10.12.1977 року народження, виконуючи бойове завдання, загинув… Його життя обірвалося на Донеччині.


А прощалися з Героєм спочатку на майдані Незалежності у Рівному, де його чекала дружина. Похоронити ж вирішили на малій Батьківщині, у рідному Рукшині.


Спогадами про Степана Рачука поділилися рідні:


"Любив жартувати, умів підтримати і словом, і ділом"

«Ми зі Степаном – двійнята, а Руслан старший від нас на півтора року, – пригадує брат Іван. – Наше дитинство було нелегким: мама часто хворіла, турботи про нас лягали на плечі батька. Ми змалечку навчені до праці, доглядали чимале господарство. Однак нам завжди було разом весело. Усі його друзі, однокласники і просто знайомі підтвердять, що Степан – дуже товариський, любив жартувати, умів підтримати і словом, і ділом. Ми вірили, що його позитив допоможе йому побороти усі незгоди. Адже мав ще стільки мрій...».


Про нього всі казали: «Душа компанії»

«Степан у грудні отримав водійське посвідчення, мріяв придбати автомобіль, щоб частенько приїжджати з Рівного до своїх рідних у Рукшин, – доповнює Івана Рачука дружина полеглого Алла. – Він любив рибалити, варити юшку, смажити шашлики. Став своїм за роки перебування у зоні бойових дій на сході України. Готував для побратимів їсти, ремонтував взуття. Про нього всі казали: «Душа компанії».


Як тільки почалася повномасштабна війна, Степан одразу зібрав сумку і 26 лютого вже був у Чернівецькому військкоматі. Я так просила його не йти! Адже контракт уже завершився, мріяли про спокійне життя. Але він не чекав повістки. Почувши, що всі побратими збираються, твердо вирішив знову йти у бій з ненависним ворогом. «Я своїх не покину!», – сказав наостанок», – з болем згадує останні слова чоловіка дружина.



Під час скорботних промов на кладовищі від гіркоти втрати, яке принесли російські загарбники на українську землю, мало хто стримував сльози.


Поховали Степана Рачука з військовими почестями – як справжнього захисника рідної країни. Пам‘ять про нього ніколи не згасне у серцях вдячних земляків.

327 views0 comments