• Хотинські вісті

Найбільше щастя, коли твій малюк чує і сміється

Updated: Apr 19

Продовжуємо рубрику «Особлива мама особливої дитини»

Тетяна Ключівська з Хотина – мама двох синів. Коли старшому сину Івану виповнилося 2 рочки, батьки помітили, що йому зовсім не заважає шум, він не озивається, коли його кличуть. Про те, чому дитина нічого не говорить, батьки не турбувалися, адже вони самі в дитинстві пізно почали розмовляти. Родичі запевняли, що Іванко заговорить, тільки пізніше. Та занепокоєння зростало. Тетяна вирішила відвести сина на огляд до спеціалістів. Діагноз медиків шокував молоду маму – у дитини двостороння приглуховатість.


Спочатку жінка не могла до кінця повірити у це. Ще 2 місяці водили сина до різних лікарів з надією, що діагноз не підтвердиться. А коли зрозуміли, що треба діяти, отримали направлення і одразу вирушила з Іванком до Києва.

– У столиці фахівці сказали, що син від народження не чує, – розповідає Тетяна Ключівська. – Хоча мені здається, що до 2 років він реагував на різні звуки, навіть є запис на відео, де озирається, коли я кличу. Але маленьким Ванюша дуже часто хворів, йому виписували антибіотики, тому припускаю, що це могло статися через ускладнення від перенесених недуг.

Одразу після того, як вони дізналися, що дитина не чує – придбали йому слухові апарати. Які, на жаль, не дали ніякого результату. Хлопчик не хотів їх носити, бо боліли вушка. Батькам нічого не залишалося, як записатися у чергу на безкоштовну операцію для встановлення кохлеарного імпланту.

У 2017 році, коли Іванка записували у цю чергу, він вже був 308-м у списку. Оскільки просто чекати далі не можна було, Тетяна негайно почала бити у всі можливі дзвони.

– Першу операцію довелося робити за власний кошт, – ділиться Тетяна. – Сума була непідйомною для нашої родини – 860 тисяч гривень... Ми почали просити допомоги у небайдужих людей. Я зверталася на різні всеукраїнські й місцеві телеканали, зокрема ТСН, Надвірна ТРК, Галичина; саме ці, оскільки жила тоді у смт Делятин на Івано-Франківщині.

Жінка розповіла, що їм дуже допоміг Денис Боднарчук, представник бізнесмена Олександра Шевченка. З допомогою благодійників Денис організував збір коштів.

Молодим батькам довелося й позичати гроші, але все ж вдалося скласти необхідну суму та протягом року прооперувати Іванка.

– Перший місяць після операції син ще нічого не чув, а потім поїхали на першу «підключку», – розповідає мама. – Тоді в одному вушку пролунали перші звуки, але ще дуже слабкі. Приблизно такі, як сприймає дитина одразу після народження. Поступово, з часом, їхали до Києва збільшувати гучність в імплантах, щоб син учився слухати і розрізняти звуки.

Тетяна розповіла, що наступну операцію Іванкові вже провели безкоштовно. Проте часу втратили багато, і зараз слух ще повністю в обидвох вушках не відновився. Це через те, що два кохлеарні імпланти ставили у різний час. А в них потрібно поступово додавати гучності, тому одне вушко дитини чує вже повністю, а інше ще ні.

– Дуже важко дається мова, – пояснює Тетяна. – Ванюшу оперували у 3,5 роки, це запізно. Кохлеарні імпланти потрібно ставити якомога раніше, не можна гаяти час.

Узагалі бажано до 2 років робити операцію, тоді дитина зможе повноцінно чути і говорити.

– Мій син усе розуміє, дякувати Богу, вже чує, вміє рахувати, писати, – ділиться мама. – Він хоче говорити, намагається, але поки не виходить. Ванюша дуже цілеспрямований. Коли менший син Стасік показує йому приклад, коли хвалимо його – тоді ще більше старається і все краще виходить. До речі, Ваня дуже гарно малює, і я мрію водити його на уроки в художню школу.

Іванко також відвідує Хотинський інклюзивно-ресурсний центр, там займається із логопедом та психологом. Нині, під час карантину, працюють дистанційно. Тетяні надсилають завдання, і вона разом із сином їх виконує.

Також жінка багато спілкується із батьками дітей з особливостями слуху у соцмережах, черпає багато інформації звідти, знаходить корисні поради. А ще практикують різні методики з інтернету для того, аби розвивати мову.


Тетяна каже, що не потрібно опускати руки, а навпаки боротися за здоров’я своєї дитини, яка найдорожча у світі.

– Синочки дають мені енергію рухатися далі, – ділиться Тетяна Ключівська. – Руки опускати не варто, якби я здалася, нічого б не було взагалі. А так моя дитина чує, сміється – це така радість! Щастя, яке наповнює і дає сили боротися з труднощами. Ваня чудово спілкується з іншими дітками, хоч не говорить, але вміє по-своєму пояснити, і вони його добре розуміють.

***

Чимало труднощів пережила Тетяна, їй доводилося просити чужих людей про допомогу для своєї дитини, щоб зібрати кошти на операцію. Коли жила на Франківщині, доводилося оббивати пороги чиновників, вимагаючи обладнати групу в садочку для дітей з інклюзією. Якої там, напевно б, і не було, якби Тетяна не боролася за право своєї дитини відвідувати садочок.


Багато дорослих і малих показували пальцем на її Іванка, але мама ніколи не соромилась своєї кровиночки! І вважає, що іншим батькам особливих малюків немає чого соромитися. Адже вони – передусім просто діти, яких батьки люблять понад усе!



358 views0 comments