• Хотинські вісті

МАЙЖЕ СТОРІЧНУ СОРОЧКУ ЗБЕРІГАЄ ІВАННА СУХАРЕНКО

З нагоди Всесвітнього дня вишиванки

Колись, щоб купити гарну вишиту сорочку для приданого, навіть доводилося продавати худобу. Тому такі речі дуже цінували, берегли і передавали з покоління в покоління.


Так і у родині Іванни Сухаренко з Хотина є оберіг, який, на її переконання, і нині допомагає їй в житті – це бабусина вишиванка. Вишиту бісером сорочку жінка отримала у спадок від своєї бабусі Домніки Януш, яка колись проживала на Сторожинеччині, в селі Бобівці.

– Ще у 1930-х роках моя бабуся Домка, одразу після народження моєї мами Ольги Мартинчук, купила для неї цю вишиту сорочку, – розповідає Іванна Іванівна. – Бо в ті часи придане для дівчаток готували ще змалечку. А для цього їй навіть довелося продати корову, адже вишиванка ручної роботи коштувала чимало, та ще й була привезена із Румунії.

Майже сторічна сорочка оздоблена натуральним бісером, який пришитий шовковими нитками. Іванна Сухаренко каже, що нині таким бісером уже ніхто не прикрашає сорочки. Їй навіть важко підібрати голку, щоб пришити бісеринки, які з часом почали відриватися.

Щоб зберегти і передати нащадкам цю історичну цінність і пам‘ять про їхній рід, жінка шукає майстра, щоб виконав делікатну роботу і переклав візерунок на нове полотно. Адже з роками шовкові нитки ослабли і часом рвуться.


Та усе ж, незважаючи на таку кількість років, вишиванка виглядає неймовірно, виблискує і милує око. До всього сорочка доволі важка, бо оздоблені рукава буквально всипані дрібними кристаликами.

Милуватися старовинною вишитою сорочкою полюбляє й онучка Іванни Іванівни – Катя. Дівчинка із захопленням приміряє її, коли приходить до бабусі.

– Привертає увагу, що найбільше вишиті бісером рукави, – зауважує Іванна Іванівна. – Це тому, що сорочку носили з кептариком (жилеткою), тому оздоблені ті частини, які на виду. Так само за традиціями поверх вишиванки замотувалася плахта (спідниця) із поясом. Так колись виглядало святкове вбрання.

У Іванни Сухаренко збереглися ще дві вишиті сорочки, тканина яких виготовлена із конопель, а оздоблені вони шовковими нитками і мереживом. Такі використовувалися у родині на щодень трохи більше ста років тому.

А її мама колись сама вишила чисто білу сорочку з мереживом і заповіла, щоб у ній її поховали. Іванна Іванівна виконала волю матері. І оскільки останні роки життя доглядала за нею – отримала в спадок усі три вишиті сорочки, а з ними й багаторічну історію й пам‘ять про рід.


До речі, Іванна Сухаренко – із багатодітної сім‘ї, загалом їх дев‘ятеро, зокрема у неї є ще п‘ять сестер. Тому спочатку хотіла передати вишиванки у спадок одній із них, у якої шість онучок. Та подумавши, що потрібно зробити по справедливості – вирішила, що якось усі сестри зберуться разом і розіграють лотерею. Кому пощастить, та отримає вишиванки, шоб ніхто не ображався. А переможниця зможе берегти і передати їх своїм онучкам чи правнучкам.

***

Ім‘я хотинчанки Іванни Іванівни Сухаренко добре відоме багатьом жителям Хотина. Бо вона педагогиня від Бога, з великою душею, що допомагає їй впродовж багатьох років навчати юне покоління не лише основам математичної науки, а й людяності і доброти.


Її шанують не лише як віддану професії вчительку, яка багато років віддала школі, а ще як хорошу, щиру людину.


Іванна Іванівна разом з чоловіком виховала трьох синів, у яких – її материнське щастя. Хоч найменший Іванко потребує особливої уваги і турботи, жінка зуміла виростити синів дружніми, добрими і чуйними людьми.


45 views0 comments