• Хотинські вісті

Вона не могла здатися – треба було виходжувати сина і вчити ходити заново

Продовжуємо рубрику «Особлива мама собливої дитини»

Тетяна Яцюк з Хотина – мама двох дітей. Дорослої донечки, якій уже 21 рік, і сина Андрія – 13 років. Її діти зростали активними, здоровими, з цікавістю пізнавали навколишній світ. Мама раділа їхнім успіхам, та одного дня, півтора року тому, життя родини перевернулося з «ніг на голову». Андрійко у школі на спортмайданчику впав з перекладини, внаслідок чого стався перелом хребта.

– Як зараз пам’ятаю той злощасний день 4 вересня 2019 року, коли син упав з перекладини на спину, – ділиться Тетяна Яцюк. – Діагноз – компресійний перелом хребта ІІІ ступеня, найбільше постраждали хребці грудного відділу. Постало питання про оперативне втручання…

Тетяна розповіла, що після консультацій з багатьма лікарями вирішили не робити операцію. Замовили жорсткий корсет, і через три місяці після травми її синочок знову спробував ходити. За цей час життя жінки кардинально змінилося, адже Андрійко потребував постійного догляду.


Тоді жінці допомагали триматися її мама і донька, а не здаватися – син, адже потрібно було боротися за його здоров’я, підтримувати морально, виходжувати і допомагати вчитися ходити заново.

– Через пів року син пішов до школи, але почався карантин, – каже Тетяна. – А навесні, 20 квітня торік, Андрій знову травмувався. Заболіла нога, впав – перелом стегна. Операція... І знову три місяці не можна ходити… Було дуже страшно і не давали спокою думки: чи справимось, чи зможе моя дитина ходити? Та й до усього цього через карантин виникли складнощі із проходженням обстежень і реабілітацією, що не додавало оптимізму.

Нині ж Андрій знову ходить, щоправда ще за допомогою милиць. Але Тетяна сподівається, що скоро він буде справлятись без них.

Такі складні травми у хлопця лікарі пояснюють остеопорозом, також підозрюють недосконалий остеогенез, але цей діагноз наразі не підтверджений.


Тетяна Яцюк вдячна за допомогу і підтримку знайомим і близьким людям:

«Нам телефонували, підтримували морально і матеріально, а також транспортом, давали номери телефонів лікарів. Без цієї допомоги було б дуже важко впоратися. Я переконалася, що мене оточують хороші і чуйні родичі, колеги, знайомі. Хочу подякувати кожному».

***

Нагадаємо, аби якомога більше інформації звучало про матусь дітей з інвалідністю, у Хотинському інклюзивно-ресурсному центрі оголошено акцію «Особлива мама особливої дитини», яка проходить уже декілька тижнів.


Про них розказали і ми. Про те, як змінилося їхнє життя, коли дізналися про діагноз дитини, чого їх навчили особливі діти, і звідки черпають енергію та сили, аби не здаватися перед щоденними труднощами ці жінки?


Кожна з них надзвичайно сильна, відважна і сповненна неймовірної любові до своєї дитини. Та вони не вважають себе особливими і скромно розповідали про своє, як їм здається, буденне життя. Але насправді, ці мами заслуговують на повагу, а головне рівні права. На толерантне відношення, розуміння і підтримку, якщо вони її потребують.


Тож навчаймося думати, перш ніж говорити, коли зустрінемося на одній вулиці чи дитячому майданчику з мамою дитини з інвалідністю. Пам'ятаймо, що вона така сама мама, як і ми, у неї така ж дитина, як і у нас - і такі ж права.


387 views0 comments