Як живеться, шилівчани? Радощі і турботи «квітучого раю»

Минулої п’ятниці творчий колектив газети «Хотинські вісті» пішов у люди: провів першу виїзну редакцію – у Шилівцях, аби поспілкуватися із сільчанами, довідатися про проблеми і болючі питання, про успіхи та гордість села, вислухати зауваження та пропозиції читачів щодо газети.

З Хотина до Шилівців 28 кілометрів. Шлях з міста пролягає через села. Наше авто то піднімалося на пагорби, то поринало у видолини. Краєвиди вражали. До чого ж гарна Хотинщина у весняну пору! Ми ніби пливли між хвиль білопінного пишноцвіття сільських садів. Зупинилися у справжньому раю – Шилівцях. При в’їзді нас зустрів журавель над криницею. Це своєрідна візитівка села, символ сили, здоров’я, чистоти, родючості та безсмертя народного духу.

Зачаровані пахучим шумовинням розквітлих черешень, слив, абрикосів, подекуди вже й яблунь, зайшли до Шилівецької школи. Саме тут у читальній залі чекали сільчан, котрі хотіли б через газету поділитися радощами і прикрощами своєї маленької батьківщини.


На жаль, на зустріч прийшли небагато шилівчан. Це й зрозуміло, адже того дня неабияк випогодило. «Повірте, не маю жодної вільної хвилини, – почули по телефону відповідь на прохання зустрітися від голови Асоціації садівників Буковини Анатолія Чорного. – Нинішня гаряча весна поспішає на два тижні. Усе розквітло одночасно, тож роботи у саду чимало». Сільські трударі не могли втратити таку гарну днину. То тут, то там по городах «рохкали» трактори, гупали сапами, мов метушливі бджілки, господарі.
Чим славляться Шилівці
– Споконвіків наше село славиться землеробами. Із 3180-ти жителів 124 займаються садівництвом, – пояснив сільський голова Станіслав Гончар. – Звичайно, це дуже копітка праця, проте нині – чи не єдиний дохід. Крім того у селі є кілька підприємств, амбулаторія, загальноосвітня школа, відділення зв‘язку, бібліотека. Радіємо з того, що у Шилівцях зайнята молодь.
– Перша документальна згадка про Шилівці датується 1652 роком. Походження назви села має цікаву історію. Колись тут жив чоловік, котрий шив одяг. Коли до нього йшли, казали: йду до Шила. Згодом це місце почали називати Шилівці, а людей – шилівчанами, – розповіла завідуюча сільською бібліотекою Галина Ткач. Жінка працює на цій посаді вже близько двадцяти років. За цей період у бібліотеці створено краєзнавчий куточок, написані праці про млинарство й місцеві криниці. Нині у бібліотеці записують самобутні обряди села: з весілль, хрестин, проводів в армію та інших подій.
Крім працьовитих людей, село славиться багатим мінералами джерелом, з води якого кілька років тому ще виготовляли мінералку «Шилівчанка», а також унікальним дубом, якому близько 530 років.
– Аби доторкнутися до славетного «старожила» й увібрати його енергію, приїжджають не лише з усіх куточків України, а й з-за її меж, – запевнив майстер лісу Колінківецького лісництва Олександр Тимчук. – Шилівецькі ліси стали свідками бойових дій Першої та Другої світових воєн. Тут проходила лінія фронту. Місцеві жителі донині нерідко знаходять залишки воєнних лихоліть.
Знають і бережуть історію села у Шилівецькій ЗОШ
У Шилівецькій ЗОШ I–III ступенів навчаються 279 дітей. Тут знають і бережуть історію рідного села. За ініціативи директора Володимира Стрільчука два роки тому створили музей унікальних прадавніх знахідок.

Серед експонатів – кам’яні сокири, ножі, дерев’яні знаряддя праці із залізними наконечниками, ткацьке приладдя, гончарні вироби, копії рідкісних банкнот та багато іншого. Учитель історії Олександр Скрипник із задоволенням розповідає учням та гостям школи про кожне із них. «Славилися шилівчани як майстри гончарської справи: виробляли глиняний посуд, прикрашали його орнаментом. Проте жили вони з того, що обробляли землю, займалися скотарством. Розкопки підтверджують, що тут в IV–V століттях проживали слов’янські племена. У X ст. село відійшло до Київської Русі, згодом до Галицького князівства. Потім тут панувало Молдавське князівство, а вже після – радянська влада».

Не залишають нікого байдужим і гарно облаштовані куточки із ушанування воїнів-земляків, загиблих і під час Великої Вітчизняної війни, і бойових дій в Афганістані та, звісно, Героїв Небесної сотні.

Також до школи часто запрошують на виховні години військовослужбовців, котрі нині захищають нашу державу, а це 16 чоловік. Крім цього у навчальному закладі педагогічний колектив разом із школярами часто організовують цікаві і корисні заходи. Минулого вівторка за ініціативи учнівського комітету відбулася акція «Посади дерево». За сприяння майстра лісу Олександра Тимчука Колінківецьке лісництво надало близько 150-ти саджанців. Школярі із задоволенням посадили маленькі ялиночки, берізки та дубки.
Розповів про маленьку батьківщину і голова місцевої ветеранської організації Сергій Семко. Він зібрав чимало матеріалів про село, особливо за часів радянського періоду. Завдяки йому в Шилівцях активно діє клуб ветеранів, у якому збираються, аби привітати один одного та допомогти тим, хто цього потребує.
Зустрілися ми і з найстаршою жителькою села Ольгою Василівною Кушнір. Нині їй – 96.

До неї в гості потрапили випадково. Нас заворожила її оселя. Вона, ніби з іншої епохи, вкрита столітньою «трощею», побілена і синім підведена, віяла незвичайним духом історії.
Які проблеми турбують шилівчан
У Шилівцях практично кожен будинок, мов мальована писанка. Ошатні садиби, чисті заквітчані подвір’я, доглянуті городи і квітучі сади. Проте, як мовиться, у бочці меду завжди знайдеться ложка дьогтю. Не називаючи імен, шилівчани скаржаться на часте обприскування садів хімікатами, до того ж у межах села, що негативно позначається на здоров‘ї односільчан, а особливо дітей. Крім того, серед болючих проблем називають стихійні сміттєзвалища, поганий стан доріг у краї. Звичайно, розв‘язати такі проблеми непросто, і без співпраці влади, підприємців і громади успіху не досягти. Але це необхідно, аби «квіти життя» – молоде покоління шилівчан, а серед них і наймолодша жителька Катруся Гончар, якій недавно виповнився місяць, жили в мирі, злагоді й екологічно чистому селі, яке по праву називали б «квітучим раєм Хотинщини».