Як освітяни, держслужбовці, посадовці місцевого самоврядування та журналісти військову науку опановували

Володіти зброєю, йти в наступ та оборонятися, облаштовувати блокпости і нести службу на них, виявляти міни і багато іншого навчили військовозобов‘язаних з Хотинського району на полігоні «Прибан», що у с. Ропча Сторожинецького району. Довелося побувати там і кореспондентам «Хотинських вістей».

Перше враження після прибуття на полігон – потрапив у справжню військову частину: плац, казарми, солдатська їдальня... Навчання почалися у той же день. Інструктори з бойовим досвідом (хтось набув його під час війни в Афганістані, хтось – у зоні проведення АТО) пояснювали правила облаштування наметового містечка, тонкощі ведення ближнього бою, показували як пересуватися по місцевості, щоб не помітив ворог, облаштовувати спостережні пости, стріляти з автоматів та гранатометів. Це неповний перелік того, що нам розказували в теорії і показували на практиці. Зазначу, що протягом усього періоду навчань ми ходили зі справжніми автоматами, які видавали щоранку. Порядок – по-справжньому армійський. О шостій ранку – підйом, водні процедури, 6:45 – шикування на плацу, інструктаж, доведення розкладу занять на день, сніданок, далі – відправка на навчальні місця. Після обіду – дві години відпочинку, і знову «уроки», а після вечері до відбою – вільний час.

Серед «учнів» були також не новачки у військовій справі – в основному колишні учасники АТО, ті, хто вже служив в армії, та викладачі предмету «Захист вітчизни» (деякі – уже поважного віку). Проте всі уважно слухали розповіді інструкторів, на практиці перевіряли свої знання і вміння для кращого їх закріплення.

Поруч із чоловіками військових тонкощів навчалися і жінки, аби в разі потреби допомогти їм постояти за рідний край.

Умови проживання, скажу, були наближені до справжніх армійських. Спали на двоповерхових залізних ліжках у казармі на 180 чоловік.

Не обійшлося і без «приколів». У першу ж ніч майже всі прокинулися від гучного крику: «Рота, тривога!». «Підірвався» і я. Чую сирену, бачу як миготить червоне світло і спросонку не розумію, що робити… Далі лунає команда «Рота, відбій тривоги!» і сміх. Як виявилося, один із «однополчан» зайшов у казарму і вирішив так пожартувати, бо в цей момент у когось із нас заграв і заблимав телефон.

Знайшлося, правда, кілька бійців, невдоволених умовами. Коли приїхали тележурналісти знімати сюжет про навчання, вони почали показувати їм подушки з 1986 року, пічки, що, за їхніми словами, не гріють, нарікати на те, що немає теплої води, казати, що «…навіть в АТО такого не було». Хоча, на мою думку, мали б розуміти, що їдуть не на курорт… Окремо зазначу і про колег-медійників. Деякі репортажі подані однобоко, чомусь проігнорована думка більшості, яких усе влаштовувало (дехто, їдучи сюди, був готовий спати у палатках), а дрібні прорахунки в організації навчань не настільки суттєві, щоб на них скаржитися.

За тиждень на полігоні також зрозумів вислів «Війна війною, а обід по розпорядку». Сніданок починався рівно о 7:00, обід – о 14:00, а вечеря – о 19:00. Годували так, що дехто казав: «Напевне, до кінця служби поправлюся». У меню – каші з м’ясною чи рибною підливою, удень обов’язково перша страва, чай або узвар, булочки, масло, сир. Хочеш "добавки" – будь ласка!. Вистачало всім.

Найбільше, мабуть, кожному запам‘яталися дні, коли нас відправляли на вогневий рубіж, де видавали справжні бойові набої і давали змогу постріляти зі зброї.

За тиждень, проведений у казармах та на тренувальних майданчиках, багато хто здружився, зав‘язалися нові знайомства. Додому хлопці їхали задоволені, хоча й трохи втомлені, бо не всі звикли до такого «солдатського» режиму. Чимало було й таких, що запитували у командирів: «А коли наступні збори? Ми обов‘язково приїдемо!».

* * *

У кінці навчань військовозобов’язаним виплатили добові за період проведення зборів. Практично без роздумів, "колегіальним" рішенням, отримані гроші зібрали і передали на потреби військовослужбовців, які нині захищають цілісність і суверенітет у зоні проведення антитерористичної операції – загалом понад 10 тисяч гривень.