Проект «Хата для солдата» об‘єднав десятки небайдужих

Проект «Хата для солдата» об‘єднав десятки небайдужих

Долю не вибирають
Поруч із нами є немало людей, яким з раннього дитинства випали складні випробування. Віктор Васильович Завальнюк народився у 1984 році у неблагополучній сім‘ї чернівчан. Невдовзі тата з матір‘ю позбавили батьківських прав, а малюка передали до соціального закладу. Із того часу протягом багатьох літ його ростили, виховували і навчали у, як їх колись називали, «казенних домах»: у дитячому будинку в Оршівцях, школах-інтернатах у Чернівцях та Хотині.
Хлопець важко призви­чаю­вався до самостійного життя, що типово для «державних» дітей. Та він не впадав у відчай, не став на злочинну стежку, не набув згубних звичок. Бо за характером – оптиміст, життєлюб, який у кожному прожитому дні намагається відшукати світлі промінчики.
Віктор був і послушником у чоловічому монастирі на Вінничині, і заробляв на хліб насущний у людей у різних регіонах України.
Не може зрозуміти одного: як так сталося і чия у тому провина, що після випуску із школи-інтернату його не забезпечили житлом, що передбачене чинним законодавством, бодай кімнатою у гуртожитку. Отож доводилося мешкати будь-де: у тих, у кого працював, у знайомих, приятелів, навіть на вокзалах.
Віктор Завальнюк усім серцем сприйняв ідеї обох революцій. Особисто брав участь у протестних акціях на київському Майдані Незалежності у 2004-му та 2014 роках.
– Без бандитів і олігархів у владі, за гідне життя простих українців, за європейський курс розвитку держави – цього добивалися мільйони людей, – переконаний чоловік. Під час пожежі у столичному будинку профспілок згоріли мої документи. Отож у березні 2014-го змушений був повернутися до Чернівців, аби їх відновити.

Доброволець на фронті
Через це не зміг одразу після початку антитерористичної операції на сході країни влитися до лав захисників суверенітету та територіальної цілісності України. Коли владнав справи з паперами, попрямував до військкомату, аби добровольцем вирушити на неоголошену, але таку реальну війну.
– Пройшов медичну комісію, мене зарахували до лав Збройних сил, направили на Яворівський полігон, а потім – у 25-у окрему повітряно-десантну бригаду. Отримав військову спеціальність «механік-водій бойової машини десанту», – пригадує Віктор Завальнюк. – Узимку 2014-го потрапив на фронт, у зону бойових дій. Довелося воювати в Авдіївці на Донеччині, захищати це місто від ворога.
– А що було найстрашніше?
– У перший же день підрозділ потрапив під дуже інтенсивний мінометний обстріл. Снаряди лягали прицільно, немов коригувальник противника перебував поруч. Багато наших хлопців отримали поранення, – із болем розповідає Віктор. – На моїх очах гинули побратими, коли звільняли шахту «Бутівка». А загалом на війні людина завжди у стресовому стані, відчуває страх: його важко здолати, але необхідно.

«Надію на те, що вдасться вижити, давала впевненість: ми недаремно воюємо у зоні АТО, бо захищаємо свою землю, боремося за мир для українців. Отож переможемо: правда за нами».

Не можна не сказати і про те дивне і трепетне відчуття, яке, мабуть, рідко кого наві­дує у цивільному бутті: поруч із тобою – надійні побратими, які не залишать у біді, а прикриють вогнем і бронею.
У роті, де служив у зоні АТО, хлопці також були впевнені у своїх силах, що зможемо перемогти сепаратистів та російських найманців. Проте наказу наступати не отримали, оскільки набули чинності Мінські домовленості, які із самого початку терористи і не планували виконувати, зокрема щодо припинення обстрілів українських позицій, – вважає Віктор Завальнюк.
Надійне плече волонтерів

Після тримісячного перебування у зоні АТО, він після ротації особового складу ще півроку за місцем дислокації військової частини навчав новобранців. Віктор демобілізувався у вересні 2015 року. У Чернівецькій міськраді добивався, аби надали житло: обіцяли, але нічим не допомогли. Мешкав у товариша в обласному центрі. Про його найболючішу проблему знали волонтери. І знайшли шлях, як її розв‘язати.
Волонтер громадської організації «Добротворець» Ж.О. Король розповідає, що займаються налагодженням надання допомоги воїнам АТО та їхнім сім‘ям, реабілітацією захисників України.
– Віктор Завальнюк був нашим підопічним відтоді, як пішов добровольцем, а коли приїхав у Чернівці у відпустку, то навіть потоваришували, – зазначає Жанна Олексіївна. – Чоловік звертався до нас по допомогу, зокрема з харчуванням. Ми зацікавилися його долею: вона нас вразила до глибини душі. З‘ясували, що приблизно 7 років він жив, де доведеться: чи там, де працював, чи на вокзалі. Підтримували друзі, знайомі. Офіційно його на роботу не брали, бо не має місця постійного проживання.
Тривалий час міркували, як допомогти ветерану АТО. Це було складно зробити. Але зраділи, коли добра справа матеріалізувалася хатою для солдата. Вдячні за активну громадянську позицію керівнику Рукшинської об‘єднаної громади О. В. Горбатюку, який запропонував громаді Пригородка надати В. В. Завальнюку будинок у цьому селі: сільчани погодилися. Коли ми вперше привезли Віктора, аби показати цю хату, то він неймовірно зрадів: «Невже це буде моє житло?».
Позаяк споруда потребувала капітального ремонту у великих обсягах, наша організація звернулася до спонсорів, які не відмовили у коштах та будматеріалах. Дороговартісний ремонт здійснюють члени нашої організації.
Хоча і важко дається будівельна справа, але радісно, що приводимо до ладу перше в житті Віктора житло. Облаштуванням будинку займаємося вже декілька тижнів, зокрема встановили металопластикові вікна, міжкімнатні двері та інше. У серпні плануємо завершити, – зазначає Ж. О. Король.
До речі, В. В. Завальнюк служив з О. В. Горбатюком в одній бригаді, але вони були у різних ротах, та й очільника Рукшинської об‘єднаної територіальної громади демобілізували раніше, аніж Віктора. Отож бойове братерство проросло зернами реальної підтримки у мирному житті.
– У Віктора Завальнюка – складна доля. І тому особливо важливо, аби він не залишався наодинці із життєвими проблемами, – наголошує керівник Рукшинської об‘єднаної територіальної громади О. В. Горбатюк. – До ремонту будинку для солдата долучилися не лише волонтери, допомагають і місцеві люди. Наприклад, підприємець із Рукшина В. Г. Шишковський виділив деякі будматеріали, пригородчани приносять їжу для тих, хто готує хату для учасника АТО. І у подальшому дбатимемо, аби він мав з чого жити. Головне, що житлом забезпечений.
– Радий, що нарешті матиму власне житло, – ділиться В. В. Завальнюк. – Вдячний усім, хто ремонтує хату для солдата.
– А які у вас плани на майбутнє?
– Шукатиму постійну роботу в Пригородку чи сусідніх населених пунктах. Сподіваюся, що і у цьому мене підтримають, – говорить Віктор. А ще учасник АТО мріє створити сім‘ю, мати дітей. І подбати про те, аби їхня доля не була такою тернистою, як його.

Сергій Доманчук.