Непоправна втрата: раптово помер космонавт, наш земляк Леонід Каденюк. Згадаймо життєвий шлях Героя України

Непоправна втрата: раптово помер космонавт, наш земляк Леонід Каденюк. Згадаймо життєвий шлях Героя України
Трагічна звістка облетіла 31 січня всю Україну, а особливо боляче вона вразила жителів Хотинського району: раптово помер наш славетний земляк, перший космонавт незалежної України Леонід Костянтинович Каденюк. За попередніми даними, це сталося під час ранкової пробіжки.
Напевне, тієї останньої миті він планував, що треба зробити протягом дня, розмірковував, до чого докласти зусилля, аби здійснити нові справи в ім‘я величі рідної країни, отчого краю, служінню яким Леонід Костянтинович присвятив своє свідоме життя.
Цілеспрямовано і наполегливо долав шлях до мрії дитинства – стати льотчиком і космонавтом. Така висока мета захопила десятирічного Леоніда Каденюка, як і мільйони інших хлопців та юнаків, після польоту у космос Юрія Гагаріна. Втім, на відміну від багатьох ровесників, своєї мрії Леонід не залишив: перетворив її на мету і почав робити до неї послідовні кроки.
Юнак із родини клішковецьких вчителів добре вчився. Хоча мати й відмовляла сина від небезпечної професії, казала, що краще вчися на лікаря – будеш людям допомагати, проте Леонід наполягав. Й ненька погодилася із ним та всіляко допомагала стати на зоряну дорогу. Леонід Костянтинович з особливою теплотою та вдячністю згадував тодішнього майора райвійськкомату, який зателефонував до відділу ЗАГСу і переконав працівниць установи дописати юнакові один рік, якого не вистачало, аби мати право складати іспити до військового льотного училища. Майор сказав: «Можливо, колись ми зустрічатимемо його на космодромі з квітами».
Воістину, Леонід Костянтинович крізь терни торував дорогу до зірок. У 1976 році у Радянському Союзі здійснювали четвертий набір до загону космонавтів, після неймовірно складних іспитів до нього потрапив і Л. К. Каденюк. Він пройшов повний курс навчання командира космічного корабля багаторазового використання «Буран», але програму згорнули. А потім розпався Радянський Союз.
Проте наполегливий і цілеспрямований Леонід не впадав у відчай: у його гарячому серці не згасала надія, що побуває у космосі. І в рамках українсько-американського співробітництва її вдалося реалізувати: Л. К. Каденюк у складі екіпажу американського корабля «Колумбія» 19 листопада 1997 року здійснив орбітальний політ, провів біологічні експерименти. Україна голосно на весь світ підтвердила свій статус космічної країни, а Леонід Костянтинович став першим космонавтом нашої незалежної держави.
 
«Я твій син, Україно!» – це життєве кредо Каденюка, якого дотримувався скрізь і завжди.
 
Після повернення із США невдовзі з головою поринув у роботу у вітчизняному космічному агентстві та громадські справи. Земляки виявили Герою високе довір‘я – обрали народним депутатом України. Леонід Костянтинович всі сили, енергію, розум спрямував на те, аби всебічно прислужитися виборцям. За його ініціативи та сприяння у різних населених пунктах виборчого округу зведено та полагоджено десятки закладів соціальної сфери. До свого обранця зверталися сотні людей за допомогою у вирішенні різноманітних проблем. Він усіх за можливості підтримував.
Справжній патріот України Л. К. Каденюк наполегливо працював для людей та держави. Не надбав мільйонних статків чи розкішних маєтків – навіть не прагнув цього. Бо жив і творив за шляхетними принципами добра і моралі, любові до ближнього. В її орбіті перебували не лише рідні, особливо матір, яка була для нього взірцем, а й тисячі знайомих і абсолютно невідомих йому українців.
Кому випала честь бодай раз поспілкуватися з «нашим космонавтом», були приємно вражені (дехто й здивований)  його доступністю для розмови, умінням не лише вислухати, а, головне, почути. Був обізнаний практично з усіма аспектами непростого буття земляків.
Леонід Каденюк співпрацював з редакцією «Хотинських вістей», давав ексклюзивні інтерв‘ю для районного часопису. Ось і нещодавно, наприкінці минулого року опублікували матеріал до 20-літнього ювілею польоту в космос Зоряного Героя України.
Хотинщина у траурі, адже втратила особистість космічної величини, яка так рідко, особливо у нинішній час, народжується. І йде передчасно у вічність, залишаючи по собі яскравий, як незгасна зірка, спомин про неповторну мить між минулим і майбутнім на ймення «життя».
Л. К. Каденюка не стало. Але з нами назавжди залишиться світлий і чистий спогад про величну постать Героя України, яка спонукає кожного жити і працювати в ім‘я українців, рідної держави, зміцненню і розвитку якої присвятив своє життя її вірний син.
Із сумом колектив газети «Хотинські вісті».

Трагічна звістка облетіла 31 січня всю Україну, а особливо боляче вона вразила жителів Хотинського району: раптово помер наш славетний земляк, перший космонавт незалежної України Леонід Костянтинович Каденюк. Це сталося під час ранкової пробіжки.

Хотинщина, Буковина та вся країна втратили непересічну особистість, людину, завдяки якій Гімн України двічі пролунав у космосі, яка розпочала космічну історію незалежної нашої держави.

Напевне, тієї останньої миті він планував, що треба зробити протягом дня, розмірковував, до чого докласти зусилля, аби здійснити нові справи в ім‘я величі рідної країни, отчого краю, служінню яким Леонід Костянтинович присвятив своє свідоме життя.

Цілеспрямовано і наполегливо долав шлях до мрії дитинства – стати льотчиком і космонавтом. Така висока мета захопила десятирічного Леоніда Каденюка, як і мільйони інших хлопців та юнаків, після польоту у космос Юрія Гагаріна. Втім, на відміну від багатьох ровесників, своєї мрії Леонід не залишив: перетворив її на мету і почав робити до неї послідовні кроки.

Юнак із родини клішковецьких вчителів добре вчився. Хоча мати й відмовляла сина від небезпечної професії, казала, що краще вчися на лікаря – будеш людям допомагати, проте Леонід наполягав. Й ненька погодилася із ним та всіляко допомагала стати на зоряну дорогу. Леонід Костянтинович з особливою теплотою та вдячністю згадував тодішнього майора райвійськкомату, який зателефонував до відділу ЗАГСу і переконав працівниць установи дописати юнакові один рік, якого не вистачало, аби мати право складати іспити до військового льотного училища. Майор сказав: «Можливо, колись ми зустрічатимемо його на космодромі з квітами».

Воістину, Леонід Костянтинович крізь терни торував дорогу до зірок. У 1976 році у Радянському Союзі здійснювали четвертий набір до загону космонавтів, після неймовірно складних іспитів до нього потрапив і Л. К. Каденюк. Він пройшов повний курс навчання командира космічного корабля багаторазового використання «Буран», але програму згорнули. А потім розпався Радянський Союз.

Проте наполегливий і цілеспрямований Леонід не впадав у відчай: у його гарячому серці не згасала надія, що побуває у космосі. І в рамках українсько-американського співробітництва її вдалося реалізувати: Л. К. Каденюк у складі екіпажу американського корабля «Колумбія» 19 листопада 1997 року здійснив орбітальний політ, провів біологічні експерименти. Україна голосно на весь світ підтвердила свій статус космічної країни, а Леонід Костянтинович став першим космонавтом нашої незалежної держави.

Після повернення із США невдовзі з головою поринув у роботу у вітчизняному космічному агентстві та громадські справи. Земляки виявили Герою високе довір‘я – обрали народним депутатом України. Леонід Костянтинович всі сили, енергію, розум спрямував на те, аби всебічно прислужитися виборцям. За його ініціативи та сприяння у різних населених пунктах виборчого округу зведено та полагоджено десятки закладів соціальної сфери. До свого обранця зверталися сотні людей за допомогою у вирішенні різноманітних проблем. Він усіх за можливості підтримував.

Справжній патріот України Л. К. Каденюк наполегливо працював для людей та держави. Не надбав мільйонних статків чи розкішних маєтків – навіть не прагнув цього. Бо жив і творив за шляхетними принципами добра і моралі, любові до ближнього. В її орбіті перебували не лише рідні, особливо матір, яка була для нього взірцем, а й тисячі знайомих і абсолютно невідомих йому українців.

Кому випала честь бодай раз поспілкуватися з «нашим космонавтом», були приємно вражені (дехто й здивований)  його доступністю для розмови, умінням не лише вислухати, а, головне, почути. Був обізнаний практично з усіма аспектами непростого буття земляків.

Леонід Каденюк співпрацював з редакцією «Хотинських вістей», давав ексклюзивні інтерв‘ю для районного часопису. Ось і нещодавно, наприкінці минулого року опублікували матеріал до 20-літнього ювілею польоту в космос Зоряного Героя України.

Хотинщина у траурі, адже втратила особистість космічної величини, яка так рідко, особливо у нинішній час, народжується. І йде передчасно у вічність, залишаючи по собі яскравий, як незгасна зірка, спомин про неповторну мить між минулим і майбутнім на ймення «життя».

 

Л. К. Каденюка не стало. Але з нами назавжди залишиться світлий і чистий спогад про величну постать Героя України, яка спонукає кожного жити і працювати в ім‘я українців, рідної держави, зміцненню і розвитку якої присвятив своє життя її вірний син.

Цитати українця-астронавта, які надихають

«Якщо мрію про космос зміг втілити хлопчик з буковинського села, то так само вона може бути здійснена будь-ким. Життя людини повинне починатися з мрії. Не обов’язково мріяти стати космонавтом, можна вчителем, лікарем, бізнесменом. Але мрія має бути, бо вона дисциплінує, допомагає переборювати труднощі, добиватися своїх цілей».
 
«Мене часто запитують, чи було страшно перед польотом у космос, коли я сидів у космічному кораблі і чекав старту. Скажу так – мені було страшно цікаво, а не страшно від того, що може щось трапитись. Бо багато років готувався літати».
 
«Я був першим, хто полетів у космос з українським прапором... У 1997 році вперше наш гімн пролунав у відкритому космосі».
«Американський астронавт Джон Глен  сказав: «Дивитися в ілюмінатор космічного корабля і не вірити в Бога для мене немислимо». У мене виникли приблизно такі ж відчуття. Жодна фотографія космосу не здатна передати тієї краси Всесвіту, яку людина може побачити своїми очима. Я був вражений тим, як виглядає Земля з орбіти. То було просто неймовірно...».
 
«Крім позитивних вражень були й негативні від того, що побачив на орбіті – це надзвичайно тоненький прошарок атмосфери, який окутує Землю на фоні чорного космосу. Мене аж жах якийсь пройняв: невже в такому тоненькому прошарку існує життя? Там розумієш, наскільки неправильно живе суспільство. Маю на увазі створення ядерної, хімічної зброї, засмічення біосфери».
 
«Зараз нам говорять, що в недалекому майбутньому можна буде переселятися на інші планети. А от я думаю, що спочатку потрібно привести в порядок нашу рідну Землю. Необхідно направляти інтелект людства на те, щоб берегти, а не руйнувати екологію. Адже саме в космосі розумієш, наскільки неідеальне наше суспільство, наскільки неправильно воно живе».