На Хотинщині відкрили пам’ятники героям-землякам

На Хотинщині відкрили пам’ятники героям-землякам

У суботу, в селах Анадоли та Каплівка урочисто відкрили пам’ятники землякам учасникам бойових дій на сході, які загинули за Україну – Олександру Боднарюку, Олександру Гарбузу та Юрію Кушніру. Багато людей, полишивши свої щоденні турботи, прийшли скласти данину шани героям Хотинщини.

А те що хлопці дійсно патріоти з великої літери підтвердив районний військовий комісар Ігор Шевчук: «Вони не ховалися і не чекали на повістки із військкомату. Добровільно в числі перших пішли відстоювати цілісність України. У бою не давали продиху ворогу, були відважними та безстрашними – про це неодноразово розповідали їхні однополчани. Аби не допустити агресора до рідного краю, вони не пошкодували свого життя…».

Брат загиблого Олександра Гарбуза Анатолій сподівається, що смерть брата не була марною. «Якщо так далі піде ця війна, далі будуть гинути наші хлопці, не буде рішучих дій керівництва держави, то я вважатиму смерть мого брата даремною…», – каже Анатолій Гарбуз.

 Батько загиблого Олександра Боднарюка Василь Олексійович зазначив: «Мій син – справжній Герой. Він не ховався за спинами інших, урятував багатьох побратимів. Як жаль, що ця війна не закінчується, і гинуть інші молоді хлопці. Керівництво країни має вжити якихось заходів, адже нищать цвіт нації…».

Матір загиблого кіборга Юрія Кушніра Віра Радіонівна зі сльозами на очах сказала, що час не взмозі вилікувати страшну рану від втрати сина. Біль лише загострюється...

За словами обласного військового комісара Володимира Шведюка саме відвага та самопожертва таких героїв зламала моральний дух «сепарам»:

– Путін прорахував все: і те що попередня влада зруйнувала та деморалізувала армію, і те що військова техніка стара і т. д. Одного не прорахував, що ще є в Україні волелюбні хлопці – справжні нащадки козаків-степовиків. Хлопці лише із автоматами в руках зуміли зупинити до зубів озброєну орду із найсучаснішим озброєнням. Сепаратисти ніяк не можуть усвідомити: як це українському війську вдалося? Про це розповів один із полонених «казаків», якого довелося мені допитувати перед поверненням із зони АТО. Він розповів, що ідейних у них залишилось дуже мало, а уся та наволоч, що нині протистоїть нам воює лише тому, що за ними «загради» – загони регулярних російських військ. Ось такі то справи… Вважаю, смерть хлопців не була марною – вони не тільки зупинили навалу, а морально зламали ворога. Переконаний, що незабаром ми зможемо вигнати ворога за Урал і відновимо цілісність України».

Ініціатором та спонсором створення пам’ятників загиблим героям став депутат обласної ради Анатолій Сухар та приватне підприємство «Слава».

– Це найменше, що ми можемо зробити для наших героїв, – зазначив Анатолій Іванович. – Сподіваюсь, що прийдешні покоління пам’ятатимуть усіх тих, хто заради мирного неба на нашими головами віддав своє життя.

Слава Україні! Героям слава!

 

 

Довідково

Боднарюк Олександр Васильович (позивний «Бандит»)

Дата та місце народження: 14 вересня 1979, с. Пригородок, Хотинський район.

Дата та місце загибелі: 20 січня 2015 р., Донецький аеропорт.

Звання: Молодший сержант. Посада: Водій.

Підрозділ: 80-а окрема десантно-штурмова бригада.

Обставини загибелі: Зник безвісти 20 січня 2015 р. під час запеклих боїв за аеропорт Донецька. Олександр відвозив до аеропорту підкріплення, а звідти забирав поранених. Його доля була невідомою близько 5 місяців. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих в червні 2015 р. Похований.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина та донька.

Місце поховання: с. Анадоли, Хотинський район.

Нагороди:  

Орден «За мужність» III ступеня

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народний Герой України

7 травня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Удостоєно відзнаки Президента України  "Хрест родини Мазепи" (посмертно).

 

Побратим загиблого – Олександр Олійник із Хмельницького так розповідає про О. Боднарюка:  Він був одним із захисників Донецького аеропорту. У зоні АТО Олександр Боднарюк спочатку служив у розрахунку гармати. Коли підрозділу передали малі легкоброньовані гусеничні тягачі, він відремонтував один з них і сів за важелі машини. На ній виконував найбільш відповідальні і небезпечні завдання.

Бійці батареї гаубиць брали безпосередню участь у боях за Донецький аеропорт. Найжорстокіші з них тривали у січні торік. Олександр Боднарюк на тягачі доставляв у саме пекло боєприпаси, харчі, військовослужбовців, а з переднього краю забирав загиблих та поранених. Кожен такий рейс – справжній подвиг. Він рятував побратимів – і в цьому вбачав свій головний обов‘язок.

До речі, 18 січня він вивіз з поля бою смертельно пораненого друга з Хотинщини Юрія Кушніра. До лікарні його вже не зміг довести живим…

 

Кушнір Юрій Іванович

Дата та місце народження: 6 травня 1978 р., с. Каплівка, Хотинський район.

Дата та місце загибелі: 18 січня 2015 р., Донецький аеропорт.

Звання: Солдат. Посада: Навідник.

Підрозділ: 81-а окрема аеромобільна бригада (122-й окремий аеромобільний батальйон).

Обставини загибелі: 18 січня 2015 р. отримав важке поранення у голову від вибуху міни в бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька. Юрію надали першу медичну допомогу, однак від отриманих поранень він помер дорогою до лікарні.

Сімейний стан: Залишилася матір, дружина та донька.

Місце поховання: с. Каплівка, Хотинський район.

Нагороди

Орден «За мужність» III ступеня

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Удостоєно відзнаки Президента України  "Хрест родини Мазепи" (посмертно).


Побратим Володимир Назарчук про Ю. Кушніра:

Юра був зі мною на позиції «Ромео» – таку назву їй дали попередники, яких вивели за ротацією. Мало сказати, що там точилися жорстокі і кровопролитні бої – то вогняне смертельне пекло. Особливо важко довелося 15 і 16 січня, коли дві доби тривав безперервний бій. Тоді журналісти назвали донецький аеропорт Сталінградом XXI століття.

Юра добре володів зброєю, яку йому довірили. Із підствольного гранатомета влучно бив ворогів. За період нашої спільної служби зарекомендував себе надійним бойовим товаришем. На фронті, повірте, це багато означає. Знався на електронних приладах: у місці попередньої дислокації змайстрував супутникові антени, аби побратими мали змогу приймати українські телеканали.

 

Гарбуз Олександр Валентинович    

Дата та місце народження: 10 серпня 1987 р., с. Путрине, Кельменецький район.

Дата та місце загибелі: 22 січня 2015 р., м. Авдіївка, Донецька область.

Звання: Старший солдат. Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 25-а окрема повітряно-десантна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 22 січня 2015 р. у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.

Сімейний стан: Залишилися двоє маленьких синів та дворічна донька.

Місце поховання: с. Анадоли, Хотинський район.

Нагороди

Орден «За мужність» III ступеня

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

   Іван Гарбуз, брат: " Олександр  добровільно пішов у армію з першим призовом. Неодноразово попадав під артбомбардування, але чудом виходив живим. Мав поранення, зламані три ребра зрослися нерівно, тому що в госпіталь не звертався…».

При підготовці довідкових матеріалів використано інформацію із ресурсу Книга пам’яті загиблих.