Герої не вмирають, доки їх пам‘ятають: річниця загибелі юного захисника з Хотинщини Сашка Коваля

Герої не вмирають, доки їх пам‘ятають: річниця загибелі юного захисника з Хотинщини Сашка Коваля

Життя Сашка так раптово обірвалося, наче спалах зірки

1 січня минає рік, як Хотинщину облетіла чорна звістка – на сході країни під Маріуполем загинув юний доброволець, безстрашний патріот, боєць полку «Азов», наймолодший учасник Хотинської організації «Студентська Свобода» Олександр Коваль (позивний – «Ант»), якому мало б виповнитися всього дев‘ятнадцять. Ця звістка відгукнулася болем у серцях не лише його рідних, але й друзів, побратимів, усіх, хто знав цього чудового хлопця.

Торік, напередодні Святвечора, коли жителі краю готувалися до різдвяних свят, матір юного захисника Світлана Кондратюк, побачивши нерухоме тіло сина, намагалася прийняти те, що Сашка більше немає серед живих і що більше ніколи не почує його голосу. – Сашко був патріотом не на словах, а на ділі, брав участь у Революції Гідності, займався волонтерською діяльністю, організовував плетіння маскувальних сіток та збір коштів і харчів для бійців АТО, – розповідає мама загиблого Світлана. – Він дуже швидко подорослішав, ще школярем почав заробляти в інтернеті, перекладав комп‘ютерні ігри з англійської на українську, був PR-менеджером, вів активну громадську роботу. Досягши повноліття, став добровольцем полку «Азов», пройшов підготовку у тренувальному таборі. Зі своїм взводом обороняв рубежі Маріуполя, де і загинув на бойовому завданні...

Побратими розповідали, що він виділявся навіть серед досвідчених бійців. Побратим з позивним Фахід сказав: «На нього можна було покластися, довіритися, воювати спина до спини, бо такий ніколи не зрадить. Був вірним своїй справі, завжди готовий підкласти плече». Сашко вважав за обов‘язок боротися за мирне життя Української нації. Так, він був справжнім націоналістом. Наполягав на тому, що молодь повинна загартовуватися для боротьби з ворогами України. І сам багато тренувався. Здоровий спосіб життя був основою для нього. Він говорив, що Бог створив людину, щоб вона самовдосконалювалася, і це прагнув робити. Завжди дотримував свого слова, якщо починав щось – доводив до кінця. Сашко був хорошою, ввічливою, доброзичливою та товариською дитиною. Вірив у долю: якщо судилося померти, то так станеться, навіть якщо і на війну не підеш. Не боявся смерті. Хіба він не найбільше заслуговував на життя? Мій син назавжди залишиться для мене Героєм, зазначила Світлана.

Нещодавно на могилу Сашка, де одиноко майорить синьо-жовтий прапор, навідалися його однодумці з об’єднання українок «Яворина» та молодь зі «Студентської Свободи». Вони провідали матір Світлану та маленького братика Олександра – чотирирічного Максимчика. І так відгукувалися про цю зустріч та загиблого юнака: «Ми переглядали численні Сашкові дипломи, грамоти, дивувалися його майстерним вишивкам та слухали мамин біль… Дуже обдарований, з неймовірною посмішкою на обличчі та сяйвом очей, справжній патріот, цей славний юнак летів у доросле життя, як метелик на полум’я»…

Життя Сашка так раптово обірвалося, наче спалах зірки. Саме таким – юним, щирим, небайдужим, незрадливим патріотом рідної землі – і пам‘ятатиме Хотинщина свого Героя.