«Доти буде світ стояти, доки люди будуть писанки писати»

«Доти буде світ стояти, доки люди будуть писанки писати»

З давніх-давен писанка вважалася оберегом родинного щастя, символом радості й достатку, а також найціннішим подарунком. Закодовані у зображених на ній прадавніх солярних знаках і безконечниках щирі світлі побажання неодмінно мали здійснитися.

Перед Великоднем у будинку дітей та учнівської молоді усі бажаючі взялися за віск і фарби, аби навчитися писати барвисті візерунки на рівній білій поверхні, що, не маючи кінця-краю, символізує модель Всесвіту з пульсуючим у ньому життям. Допомогти їм у цьому взялася майстриня-писанкарка Наталія Суруджій.

Спілкування з цією жінкою, лікарем, психологом з Топорівців, яка не просто закохана, а заворожена і цілком поглинута українською історією і культурою, абсолютно перевертає уявлення про традиційну писанку, її символізм і призначення. Вона розповіла:

– Попри те, що яйце в багатьох народів символізує Божий початок Всесвіту, виготовлення писанок є суто українською традицією. Це робили на сирому яйці та запікали в печі. І що дивовижно: написана традиційним узором, вона не псується. То як молитва, побажання щастя, здоров’я, радості, благополуччя. Писанкарство – одна із стародавніх форм українського народного розпису, в якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру й любов.

 

«Писанки не їдять, шкаралупу розбитих не можна викидати в сміття, а закопувати в землю або кидати на воду», – наголосила майстриня.

 

– Писанка – письмо знакове, символічне, але на інтуїтивному рівні зрозуміле, близьке, рідне всім, хто її торкається. Це означає, що інформація, яку вона «випромінює», торкається глибинних шарів психіки людини, – продовжує майстриня. – На ній бачимо зображення і символу безкінечності нашої галактики Чумацький шлях, і Божої руки, і восьмикутної зірки, яка символізує ауру людини… Це не просто так, знаки насправді «працюють», впливають на світ і людину, і це дивовижно. Колись Гнат Хоткевич записав у Карпатах таку легенду: «Як перестануть люди писанки писати та на Юрія класти вогні – світ цей згине і пам’яті по нім не лишиться! Та й доти буде світ стояти, доки люди будуть писанки писати та на Юрія палити вогонь…».

Візьмімо біле яйце – і проведімо бодай одну лінію. Тільки так можемо увійти у світ писанки. І даруйте її на здоров’я, радість і щастя іншим. Бо як кажуть, якщо їх розписувати, то й рід продовжиться. Рід народу й України.

До того ж писанка має чудодійні властивості: коли її пишеш, краще почуваєшся, стабілізується тиск, покращується пам’ять. Людина стає умиротвореною, спокійною, виникає стан, коли жодна думка не тривожить – відпочиваєш душею. Між іншим, цей стан йоги здобувають тривалими тренуваннями, а при писанні писанки він виникає автоматично, – стверджує писанкарка.

Наталія Суруджій займається цим видом мистецтва понад двадцять років і знає про писанки безліч цікавого: їх історію, кольори та орнаменти, традиції розпису в різних регіонах України. І цією інформацією вона щедро ділилася з учасниками заняття.

Із дивовижних перетинів ліній учасники майстер-класу довідалися про зміст закодованих символів, пізнали особливості техніки розпису та, власне, навчалися розписувати писанки, використовуючи традиційні орнаменти.

Майстриня підготувала для кожного охочого усе, що потрібно для творчості: яйце, віск, писачок, свічку, фарби, серветки. Багато хто із присутніх, хто уперше випробував себе в цій справі, дуже хвилювалися що нічого не вийде. Але писанка «народилася» в кожного – неповторна, зі своєю енергетикою.

Основна «заповідь» писанкарки – «Негарних писанок не буває, оскільки в них душа людини!». І всі учасники майстер-класу переконалися в цьому, коли на останньому етапі заняття почали знімати віск, і під вогнем свічок розквітли золотаво-червоні, жовто-блакитні, весняно-зелені, фіолетово-жовті та інші веселкові орнаменти на їхніх виробах. Тепер у кожного з’явилася своя писанка до свята, а ще – велике бажання братися всією родиною за писачки перед наступніим Великоднем.